Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

— Це не «один разочок». І ти це чудово знаєш. Для них це звичка. Палліно, ти не розумієш. Це так, ніби ти вкрала. Поївши і не заплативши, ти крадеш.

— Велика справа! Тарілка тортелліні та бокал пива! Просто пограбування століття!

— Палліно, ти коли не хочеш розуміти, то вже хоч кілок на голові теши, еге ж?

Раптом вона відчула два зовсім не легенькі поплескування по плечах.

Бабі обернулася. Перед нею стояла Маддалена. Жувала гумку й пильно дивилась їй просто у вічі, посміхаючись.

— Ти не можеш тут з’являтися.

— Чому це?

— Тому що я не хочу тебе тут бачити.

— Не думаю, щоб ти була власницею цього місця. Отже, ти не можеш мені цього заборонити.

Бабі знову повернулася до Палліни, не даючи змоги заперечити. Спробувала заговорити до подруги. Але добрячий стусан ззаду змусив її знову обернутися.

— Ти не зрозуміла. Геть звідси! — Маддалена штовхнула Бабі. — Ясно тобі?

Бабі зітхнула.

— Та чого тобі від мене треба? Я тебе знати не знаю. Хто ти така взагалі?

Маддалена почервоніла від люті й підвищила голос.

— Я — та, що розіб’є тобі пику! — нахилилась упритул до її обличчя й прогорлала: — Зрозуміла?

Бабі скорчила презирливу гримасу. Довкола хлопці й дівчата вже почали обертатися. Потроху всі перестали гомоніти й скупчились довкола них. Усі знали, що зараз буде. І Бабі також знала. Спробувала відштовхнути Маддалену — та стояла занадто близько до неї.

— Слухай, припини це. Я не люблю таких сцен.

— Ах, не любиш? То й сиділа б удома…

Маддалена знову наблизилась до неї із загрозливим виглядом. Бабі витягла руки й поклала їй на плечі, намагаючись так утримати її якомога далі від себе.

— Слухай, я тобі вже сказала, що не хочу сварок…

— Що ти робиш? — Маддалена глянула на руку Бабі на своєму правому плечі. — Ти мене своїми лапами мацаєш? Ану забери їх негайно!

І сильно вдарила по руці Бабі, скидаючи її з себе.

— Добре, я їду. Степе?

Бабі обернулася, шукаючи його очима. Але саме у цю мить відчула сильний ніби опік під правою вилицею. Щось її вдарило. Озирнулась. Маддалена стояла просто перед нею. З високо піднятими кулаками, грізними й міцно стиснутими. Посміхалася. Це вона її вдарила. Бабі піднесла руку до щоки. Вилиця була гарячою й боліла. Тим часом Маддалена вдарила її ногою в живіт. Бабі поточилася. Удар пройшов навкіс, однак було боляче. Бабі розвернулася, щоб піти звідси.

— Куди це ти зібралась, падлюко?

Удар ззаду по сідницях штовхнув її вперед. Бабі вдалось однак устояти на ногах. На очах у неї бриніли сльози. Знову пішла, повільно. Навколо неї шуміли, реготали, хтось дивився на неї мовчки, дехто тицяв пальцями.

Якісь дівчата глянули на неї з тривогою. Шум далеких машин. Потім наперед неї з’явився Степ. А позаду — Маддалена. Заплющила очі й трохи нагнула голову. Зараз вона знову вдарить. Бабі відчула, як її міцно схопили ззаду за волосся, майже потягли волоком. Вона розвернулась, щоб не впасти. Довелося бігти, нахиливши голову вслід за волоссям, яке тягла Маддалена. Та перетворилась на фурію, кричала, била її по голові, по шиї, по спині. Шкіра під волоссям напнулася, гострий біль проник аж у мозок. Її засліпило. Спробувала вивільнитися. Але щоразу, коли вона намагалася дістати ногою мучительку, це оберталось для неї новим гострим болем, що різав, як ножем. Тоді побігла за нею. Виставила руки вперед, схопила її за куртку, штовхаючи з усіх сил, все ближче, все швидше, не розбираючи дороги, не тямлячи себе. Аж поки не почула гучний скрегіт, падіння чогось металічного — і раптом відчула, що її звільнено, раптом вона знову могла вільно дихати. Виявляється, Маддалена наштовхнулась на скутери і впала, тягнучи за собою «Boxer» та старенький «Sì». І тепер сиділа там, заблокована важким кермом та корпусом, у той час як брудне колесо з іржавими шпицями все ще крутилося. Бабі раптом відчула, що її захльостує лють — як бурхливе море, як величезна хвиля, підбурювана вітром болю, який вона витерпіла. Відчула, як кров кидається в обличчя, як збивається дихання, як болить забита вилиця й пошкоджена шкіра голови, і — не витримала. Почала гатити по ній ногами, ніби звір. Маддалена спробувала підвестися. Бабі нахилилась над нею й заходилась частувати її кулаками, горлаючи, дряпаючи, тягаючи за волосся, малюючи на її шиї довгі нерівні лінії, що сочилися кров’ю. Потім дві сильні руки підхопили її ззаду. Бабі відчула, як її хтось підняв і вона брикає ногами вже в повітрі. Спробувала вивільнитися, щоб знову накинутися на супротивницю, вкусити, поранити. Останній сильний удар ногою випадково зачепив ще один скутер. SH 50 повільно впав поряд із геть виснаженою Маддаленою.

— Ой, мій скутер… — проскиглив якийсь непричетний бідолаха.

Поки її відтягали, Бабі глянула на натовп. Уже ніхто не сміявся. Тепер усі мовчки й пильно на неї дивилися. Розступалися, щоб вони пройшли. Вона відхилилася, здаючись на милість того, хто її ніс. Нервово розсміялася, звернувши обличчя до неба. Згадала про ту дівчину, що несамовито реготала на чолі столу. Засміялась сама, і потім ще раз, ще дужче, але з її рота не почулося ні звуку.

Свіжий вітер гладив її обличчя. Заплющила очі. Голова крутилася. Серце шалено билося. Її дихання було уривчастим, а хвилі все ще не заспокоєної люті змушували тіло здригатися. Щось під нею зупинилося. Вона була на мотоциклі. Степ допоміг їй злізти.

— Іди до мене.

Вони були на мосту на проспекті Франча. Зійшла нагору сходами. Підійшла до фонтанчика. Степ намочив її бандану і витер їй обличчя.

— Так краще?

Бабі заплющила очі.

Це було приємно — свіжість, що торкається розпашілого обличчя, зболілої щоки, досі гнівно стиснутих губ. Кивнула. Степ сів на парапет поряд із нею, широко розставивши ноги. Подивився на неї, усміхаючись.

— Як ти там казала? Ти — та, що ненавидить забіяк? І насильство? Слава Богу! А то, якби тебе не стягти з неї, ти б ту небораку вхайдокала.

Бабі глянула на нього. Зробила до нього крок — і раптом вибухнула плачем. Неочікувано, судомно. Ніби щось усередині прорвалося, якась гребля, якась перепона, і це море сліз та схлипів вихплюпнулось назовні — потужно, безупинно, нестримно.

Степ незчувся, як ці тендітні ніжні плечі опинились у нього в обіймах, здригаючись від сильних ридань.

Подивився на неї, розвів руки, не знаючи до