Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

Жозефіну запросив у пару Франсіско де Міранда. Граф Станіслав, розмовляючи з графом Мнішеком, уважно спостерігав за дружиною. Останнім часом відносини подружжя ще більш ускладнилися. І саме під час їх перебування у Києві можна було помітити, наскільки вони самотні у розкішному київському маєтку з двома сотнями обслуги, яку вони привезли з собою.

Графиня Жозефіна влаштувала у себе в будинку салон, який із задоволенням відвідували представники вищого суспільства Києва і не менш знатні гості. Вишукані манери, вроджений смак, приємний тембр голосу, вміння вислухати співрозмовника, легкість у спілкуванні на трьох-чотирьох мовах, а також незліченні багатства робили графиню Потоцьку в очах суспільства по-жіночому привабливою і водночас навченою життєвим досвідом.

У вищому суспільстві, що зібралося в Києві, не було людини, байдужої до цієї жінки. Одні захоплювалися нею, вважаючи зразком, інші заздрили, молоді ловеласи прагнули потрапити їй на очі в надії отримати хоч маленьку дещицю ласки і любові, були й такі, що підлещувалися, розраховуючи на її заступництво. Граф Станіслав Фелікс серед цієї юрби був, мабуть, єдиною людиною, байдужою до цієї красуні.

Тим часом у салоні графині Потоцької майже щодня протягом трьох місяців перебування Катерини II в Києві влаштовували або прийом, або вечерю, або бал. Це був успіх Жозефіни! Справедливості заради відзначимо, що не тільки Жозефіни. Подібні салони відкрили у себе і графиня Браницька, і графиня Мнішек, і графиня Скавронська. Але за розмахом, за гостинністю Потоцькі, звичайно, перевершували всіх.

Навіть Катерина II була вражена розкішшю, якою оточили себе Потоцькі. У листі до Брюса вона писала:

«Воєвода руський (Потоцький) один тут прожив тисяч більше тридцяти, у нього всякий день був стіл для всіх, хто тут знаходиться, у Браницького майже те саме, не згадуючи про Мнішеків та інших, котрі столами та екіпажами тут хизувалися».

А вбрання і прикраси графині Потоцької, схоже, таки викликали заздрість імператриці.

«Накажіть запитати на петербурзькому алмазному млині в Роді, чи немає у них скляної або кришталевої моделі того величезного алмазу, який у мене у скіпетрі, і якщо знайдете, надішліть його мені, тутешнім дамам цікаво на нього подивитися, а особливо графині Потоцькій, на ній самій запросто алмазів не менше ніж на півмільйона і перлів чудесної величини!» — писала вона в Петербург.

Третій у світі за незвичайними розмірами (194 3/4 карати) алмаз, що служив прикрасою російсько-імператорського скіпетра, був піднесений імператриці Катерині улюбленцем її, князем Григорієм Григоровичем Орловим.

З часом модель привезли до Києва, і її величність із гордістю усім показувала «зроблену з білого сибірського каменю модель величезного алмазу, що зберігається у Петербурзі: розміром він приблизно з голубине яйце і за формою найближчий до конусу».

Серед молодих людей, що бували в будинку Потоцьких, частіше за інших графиню відвідували Франсіско де Міранда і граф Юрій Вієльгорський.

Навчена всім тонкощам флірту, графиня мистецьки лавірувала між обома, викликаючи ревнощі, підігріваючи інтерес і водночас не переступаючи забороненої межі.

«11 лютого. Вечір провів у дружини воєводи Руського графині Потоцької, де зібралося вишукане товариство і подали гарну вечерю з угорським вином (пляшка коштує дорожче шести голландських дукатів] з льохів, успадкованих цією сім’єю від своїх предків. До чого ж, чорт забирай, доходить людське дивацтво!»

«15 лютого. О 10-й годині ранку Нассау, Вієльгорський і я попрямували в печери (наявні в тутешньому монастирі), які в той день мала відвідати імператриця, у зв’язку з чим налагодили освітлення, розстелили килими тощо. У невеликій церкві, через яку входять туди, ми зустріли дружину воєводи Руського, яка також чекала царицю. Наша з нею тривала бесіда стосувалася великої кількості ікон (з окладами із золота і срібла) і мощів, а також поширення безглуздих забобонів. Вона жінка освічена. Потім, щоб скоротати час, зайшли до келії, де відчували себе цілком зручно».

«7 березня. Довго розмовляв із дружиною воєводи Руського, яка здалася мені жінкою дуже живого розуму…»

«9 березня. Дружина воєводи Руського дуже мила з усіма».

«20 березня. За вечерею сидів поруч із господинею будинку, ведучи з нею довгу бесіду про свободу та ін. У мене склалося враження, що вона розуміє ці шляхетні принципи краще і поважає їх більше, ніж будь-хто з її співвітчизників, яких я тут бачив. Ця жінка здалася мені також дуже освіченою, і ми настільки припали одне одному до вподоби, що вона запросила мене на Страсний тиждень до себе на обід, пообіцявши пригостити м’ясом і всім, чого я тільки не побажаю».

«23 березня. Обідав у дружини воєводи Руського, де з поляків та іноземців склалася прекрасна компанія. У розмові час від часу, вдаючись до прихованих натяків, кепкували над тутешньою нацією».

«27 березня. Найняв карету і поїхав обідати до дружини воєводи Руського. Там зібралося доволі численне товариство. Розмова йшла досить уїдлива, на французький манер…»

Так із захопленням писав про Жозефіну у своєму щоденнику Франсіско де Міранда під час перебування в Києві. Граф Потоцький не ревнував, ні. Ще перед поїздкою вони з Жозефіною домовилися одне одного не ревнувати.

Париж і Відень, законодавці мод у Європі в усі часи, ніби кричали:

«Життя надто коротке, воно схоже на подорож, яку потрібно провести весело, комфортабельно і розкуто! Все, що заважає цьому, потрібно ігнорувати. Кохання — частина духовної насолоди в цій подорожі, а її фізична складова — вершина цієї насолоди. Тому геть заборони, геть зобов’язання — їх можна розірвати в будь-який момент!»

Жозефіні більшою мірою подобалися ці тези, Станіслав, хоча цілком і не підтримував їх, десь у глибині душі приймав. Приймав для Жозефіни, але не для себе.

У середині Масляного тижня Потоцькі влаштовували черговий бал. З ранку графиня Жозефіна була зайнята з перукарем, модисткою і камеристкою.

Поруч на канапі сиділа старша дочка Потоцьких Пелагея-Роза. Вона перейняла у матері і батька найкращі риси і якості, і хоча Пелагеї ще не виповнилося й дванадцяти, виглядала вона просто чудово.

Графиня Жозефіна помітно нервувала — аж надто їй хотілося сьогодні постати перед вищим світом у найкращому вигляді. До того ж, вона з