Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

У Розділі 11 ми говорили, що, з одного боку, опціони принесли підприємцям Кремнієвої долини казкові статки, а з іншого — поглибили майнову нерівність. Компанії Кремнієвої долини справді краще за інших перерозподіляють плоди успішності, бо надають опціони майже кожному з працівників. Проте опціони більше грають на руку власникам і топ-менеджерам, бо для працівників нижчої ланки зазвичай ідеться про набагато меншу вартість.

Проблему опціонів можна оцінювати залежно від внеску компанії в економіку. Проте насамперед наслідок такий: в останні десятиліття величезна частка плодів зростання продуктивності радше потрапляє в кишені топ-менеджерів, тобто верхівки, ніж розподіляється між усіма працівниками. Коли ринок входить у раж, із верхівкою розплачуються валютою, курс якої перевищує можливості реальної економіки.

Обсяги супергрошей, які беруться буквально з нічого за рахунок випуску нових опціонів емітента, коливаються. Наприклад, 2015 року виплати Google у вигляді опціонів становили 5,2 мільярда доларів. Спроможність друкувати супергроші пропорційна розміру компанії, і це теж утверджує економіку, де «все дістається переможцям». Для такої компанії, як Google, чия ринкова капіталізація в кінці 2015-го сягнула понад 500 мільярдів доларів, сума 5,2 мільярда означає лише один відсоток частки акціонерів. Для меншої компанії, скажімо Salesforce з ринковою капіталізацією десь 50 мільярдів доларів, один відсоток — це всього 500 мільйонів доларів. Отож Salesforce може найняти вдесятеро менше інженерів, хоч співробітників має лише втричі менше, ніж Google. Як пояснив мені один аналітик, Salesforce рано чи пізно продадуть більшій компанії. На думку цього аналітика, саме тому LinkedIn було продано Microsoft. Замалі компанії не спроможні конкурувати як окремі гравці сучасного ринку. Схожого висновку дійшли економісти Девід Отор, Девід Дорн, Ловренс Катц, Крістіна Петтерсон і Джон Ван Рінен. Їхнє нещодавнє дослідження засвідчило, що майнову нерівність спричинюють компанії-суперзірки з надмірною продуктивністю, що дозволяє їм керувати більшою часткою ринку, наймати менше працівників і виплачувати високі зарплати369.

Ще один наслідок виплат у вигляді опціонів такий: компанії відчайдушно борються за зростання. Система заохочує їх прагнути домінування на ринку і зростання вартості бізнесу. Коли працівникам платять опціонами, навіть засновники, які володіють контрольним пакетом акцій, зазнають тиску «ринку», бо мусять дбати про доходи і вартість акцій.

IT-компанії тривалий час не оприлюднювали сум, які виплачуються у вигляді опціонів. Amazon та Facebook почали повідомляти таку інформацію з першого кварталу 2016 року за Системою загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку (GAAP), радше ніж в окремих квартальних звітах. Менш прибуткова компанія Twitter досі не робить цього, бо інакше б стало відомо, що з погляду виплат у вигляді опціонів вона не лише не заробляє, а працює зі збитками370.

Навіть коли компанія з часом доростає до своєї вартості (як і має бути) й акціонери збивають капітал у реальній економіці, дві валюти з різним курсом — це погано. Особливо з огляду на те, що одна з них — прихована. Якщо вам платять звичайні гроші, ви можете собі дозволити житло, але швидше за все в непрестижному районі. Якщо вам платять супергроші, ви можете орендувати дорожчу квартиру чи обзавестися власною, а від цього підскочують ціни і збільшується розрив між такими людьми і тими, хто працює на реальному ринку товарів та послуг. Ба більше, якщо у вас зар­плата в супергрошах, ви можете конвертувати якусь її частину у звичайні гроші і стати інвестором. Тоді ви вийдете на фондовий ринок і робитимете ставки на нові компанії в галузі нерухомості, а отже, примножувати статки.

Вплив на ринок нерухомості неабияк дошкуляє людям, які заробляють у реальній економіці. За браку агресивного будівництва, власники супергрошей наганяють ціни на житло до такого рівня, що звичайним людям стає не по кишені мешкати, скажімо, в Сан-Франциско371. Тимчасом державна політика, розроблена за часів, коли власне житло вважалося ознакою середнього класу, тепер поглиблює проблему. Пільговий відсоток на іпотечні позики навіть на вторинне житло призводить до ще більшого зростання цін. Люди з грошима отримують великі дотації, і житло ще більше дорожчає. Допоміг би ліміт на пільговий відсоток, але заможні люди, які з нього користаються, блокують відповідні ініціативи.

Негативний вплив на реальну економіку не обмежується зазначеними вище проблемами. Інвестори зосереджуються на компаніях із великим потенціалом, здатних окупити інвестиції щонайменше разів у десять. Перемога гігантів призводить до того, що меншим компаніям весь час бракує капіталу. Компанія з реальною вартістю, яка повільно зростає і може ніколи не вийти на світовий рівень, інвесторів не цікавить.

Тимчасом венчурні інвестори стали оцінювати ризики так само, як інвестиційні банкіри: прибутки — справа приватна, втрати — колективна. Венчурні капіталісти зазвичай отримують певний відсоток річних комісійних — десь два відсотки. Тож венчурний фонд із мільярдом доларів забере 200 мільйонів із прибутків за десять років, навіть якщо компанія завдає збитків співвласникам — інвесторам, які вкладають більшу частину капіталу. Або так: інвестиція обсягом 58,8 мільярда доларів 2015 року гарантовано принесе венчурним капіталістам майже 1,2 мільярда до кінця року, незалежно від успішності інвестицій372. Це спонукає венчурні фонди мобілізувати великий капітал і залучати нечувані суми, хоч практика показує, що менші капітали зазвичай приносять кращі результати373.

З огляду на могутність супергрошей, підприємці і венчурні капіталісти граються з вартістю (так сайт може гратися зі своїм рейтингом у пошуковику чи популярністю в соціальній мережі). Вартість компаній коливається за рахунок фінансових маніпуляцій. В ідеалі, зростання вартості компанії має випливати з фактичного прогресу, та іноді інвестори вкладають більше грошей, оцінюючи компанію вище, щоб вселити довіру іншим інвесторам на майбутнє. Великий приплив грошей призводить до того, що сподівання дедалі більше розходяться з реальністю (це сталося напередодні краху доткомів і, можливо, станеться знову внаслідок бульбашки «єдинорогів»).

У найгіршому випадку засновують компанії не для того, щоб обслуговувати реальних клієнтів, а щоб отримувати фінансування. Стратегічні кроки орієнтовані не на розвиток бізнесу, а на те, щоб спонукати інвесторів робити ставки, і байдуже, що ідея стартапу не вигоріла.

Узявши гроші у венчурних капіталістів, компанії зобов’язуються націлитися на вихід з інвестицій. Типовий венчурний фонд — це партнерство років на