Читати книгу - "1984"

шнурівки для черевиків або леза для бритви, показові судові процеси над «ворогами народу», на яких ці самі вороги, які ще вчора стояли на керівних постах, сьогодні зізнаються у всіх смертних гріхах, які вони коїли мало не з народження, — західна спільнота, та й радянські «товаріщі» завжди вважали, що «1984» є такою собі важезною каменюкою у червоний город радянського комунізму. Певною мірою так воно і є. Проте за всіма цими ідеологічними протистояннями і холодними війнами мало хто розумів, що «1984» викриває тоталітарну сутність влади як такої, не зважаючи на її колір. І декорації не є такими вже й важливими, і не обов’язково прес влади має бути у вигляді «Міністерства Любові», «Міністерства Миру» чи «Міністерства Правди». Все це є лише легко замінними символами природи влади. І мало що зміниться, якщо синій комбінезон члена Партії замінити на діловий костюм чи краватку, які мусить носити працівник будь-якої сучасної нам компанії, не кажучи вже про політиків усіх рангів, або замість одного з наріжних лозунгів роману «Свобода — це рабство» написати таке знайоме, але від цього не близькіше до правди «Ми за мир!» А якщо згадати П’ятихвилинки Ненависті, то вони майже в такому ж вигляді, як описані у «1984», зараз успішно застосовуються, наприклад, на всіх центральних російських телеканалах, розповідаючи про «розіп’ятих хлопчиків», «кієвскую фашистскую хунту», «фашистскіх же каратєлєй» та іншу подібну ахінею виробництва сучасного російського «міністерства правди», яке нічим не відрізняється від описаного колись Орвеллом.

О’Браєн вихвалявся, що їхні методи боротьби із вільнодумством досконаліші, аніж методи колишніх диктатур. Проте ті методи, що використовуються у сучасній Росії, методи перетворення людини на слухняний інструмент ненависті і підтримки будь-якого злочину, який лише вигідний панівному режимові, вочевидь, ще ефективніші, аніж описані Орвеллом. Адже навіть О’Браєн, перекроюючи Вінстона, вичавлюючи з нього всі людські почуття і заміщуючи порожнечу в середині нього благовірністю, вимушений був вдаватися до тортур. Але сучасна російська агітпроп машина примудрилася досягти не менш вражаючих результатів, геть не вдаючись до тортур, а лише завдяки тупому, але надзвичайно об’ємному і масштабному інфо-бомбардуванню населення. І якщо пригадати три головні партійні гасла: «Війна — це мир», «Свобода — це рабство» і «Неуцтво — це сила», то якраз останнє гасло варто поставити на перше місце, оскільки саме воно і є визначальною передумовою успішного втілення інших двох.

Як писав Вінстон у своєму щоденнику: «головне — це можливість сказати, що 2 + 2 = 4. З цього випливає все інше», так і для ефективного здійснення влади головне забезпечити виконання гасла «Неуцтво — це сила», з нього випливає все інше: і «Мир — це війна», коли досягнення відносно спокійного правління режиму однієї конкретно взятої держави досягається лише війною на території іншої держави, і «Свобода — це рабство», коли рабам розповідають про те, що їхнє рабство це і є справжнісінька свобода, а ті, хто є вільними, насправді — раби. А найголовніше, що ті, кому це розповідається, у все це вірять, оскільки, врешті-решт, «Неуцтво — це сила». От тільки шкода, що це гасло не уточнює, чия саме сила. І попри те, що наш сучасний світ не поділений на три величезні наддержави, які ведуть між собою безкінечну війну, а насправді просто здійснюють владу над власним народом, у своїх принципових рисах похмурий прогноз Джорджа Орвелла вже давно почав справджуватися — просто не треба все сприймати надто буквально. Варто лише пильніше прислухатися до радіоприймачів, які крякомовою плетуть якісь безкінечні у своїй безглуздості дурощі; придивитися до телеекранів, в яких безжурно викаблучуються і дуріють дивні, майже потойбічні у своєму відразливому юродстві дядьки і тітки, обговорюючи якісь неістотні дурниці, виспівуючи дурнуватих пісень і загалом усім своїм виглядом показуючи, що все іде за планом, усе відбувається саме так, як треба, — головне, щоб було весело і ні про що не замислюватися; вникнути в суть інформації, якою рясніє періодика, і починаєш розуміти, що й справді «ВІЙНА — ЦЕ МИР», «СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО», а «НЕУЦТВО — ЦЕ СИЛА».

Олексій Жупанський

Примітки

1

Вінстон Сміт. Перші читачі «1984», либонь, звернули увагу на ім’я та прізвище головного героя твору. «Сміт» і тоді, й тепер було надзвичайно поширеним англійським прізвищем і вживалося як синонім слова «всякий». Див., наприклад, знамениту пісню воєнних часів «Я Берлінгтон Берті з Бау» («Майже кожен знає мене, від Сміта до лорда Роузбері...»), написану Вільямом Гаргрівсом і виконувану його дружиною Еллою Шілдс. «Щодо імені «Вінстон», то так звали британського військового лідера Вінстона Черчілля. Вінстону Сміту в романі тридцять дев’ять років, а отже, він народився 1939 року, коли почалася Друга світова війна.

2

Багатоквартирний будинок «Перемога». Багатоквартирний будинок, у якому мешкав Вінстон Сміт, може бути ототожнений із Ленгфорд Корт на Ебі-роуд, в якому Орвелл та його перша дружина Ейлін оселилися в березні 1941 року. Як і Вінстон, вони займали однокімнатну спальню на сьомому поверсі, звідки відкривався краєвид на центральний Лондон.

3

Унизу на вулиці пориви вітру крутили невеликі смерчі з пилу та клаптів паперу. Велика частина описів у романі «1984» запозичена з третього роману Орвелла «Не дайте зів’янути конваліям» (1936). Цей уривок може бути порівняний зі сценою у першому розділі, де головний герой Гордон Комсток дивиться з вікна своєї Гемпстедської книгарні на вулицю. Там, відірвавшись від ближньої афіші, «клапоть паперу тріпотів, як невеличкий прапор».

4

Міністерство Правди. Топографія «1984» точно відтворює кілька головних ознак Лондона 1940-х років. Міністерство Правди (величезна пірамідальна споруда з блискучого білого бетону), безперечно, нагадує Університет Лондонського Будинку Сенату, видимого з Ленгфорд Корта, де в часи війни перебувало Міністерство Інформації. Його тісні внутрішні приміщення відтворюють розташування студій Бі-Бі-Сі в будинку 200 на Оксфорд-стрит, де Орвелл працював у Корпорації Східної Служби в 1941-1943 роках. У Новомові Міністерство Правди називається Minitrue, телеграфною адресою Міністерства Інформації було Miniform.

Далі на південь «Майдан Перемоги» ставав Трафальгарською Площею, де колону Нельсона замінили статуєю Великого Брата на честь його перемоги у Битві за Першу Посадкову Смугу, хоча леви залишилися. Пропагандистський музей із восковими фігурами на східному кінці площі замінили церквою Святого Мартіна-на-Полях.

5

Новомова — офіційна мова Океанії, створена на основі англійської мови, спеціально для обслуговування Ангсоцу (англійського соціалізму).

6

...там була жінка середнього віку схожа на єврейку вона сиділа на носі човна тримаючи в обіймах хлопчика років трьох. Нота симпатії до єврейського