Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

«шантрапи», яка уявляла з себе великих «воїнів». Ну що це могли бути за допити? Було з їхнього боку і фізичне насилля, але вони його застосовували, певно, заради розваги чи з люті та власної неспроможності. Могли вдарити, але психологічний тиск був потужніший: регулярно погрожували, що розстріляють нас. Побої й знущання найбільше собі дозволяли якраз «казачки» — вони взагалі без гальм, готові на будь-що, чекати від них можна було чого завгодно. Окрім «казаків», ще був один випадок з якутами, які теж не гребували тортурами. Як я для себе аналізував у полоні, то місцеві «сепари» до кадрових військових не проявляли такої жорстокості, як, приміром, до добровольців чи місцевих проукраїнських активістів. Водночас «казаки»-якути могли що завгодно вчудити: це залежало від їхнього настрою — ніколи не знаєш, що в них у голові. Дикі. Це люди, які відчувають безнаказаність за будь-який свій вчинок, люди, яких відправили сюди вбивати, мучити й глумитися — і це їхнє основне завдання на Донбасі.

Для мене їхні тортури й побиття були абсолютно незрозумілими: я не міг втямити, нащо полонених так бити, так над ними знущатися. Ми ж також брали тих «ополченців» у полон, але змісту катувати ми ніколи не бачили. Для чого? Якщо це ті, кого ми можемо обміняти на своїх побратимів. Тому ми їх не били. А ті, хто робив таке з нами, це, мабуть, просто з дитинства ображені люди. Або ж психічно хворі. Бо інших пояснень цьому в мене немає. Ба більше, нас так не катували, як людей в «Ізоляції», і коли я наслухався історій звідти, коли вже був у колонії, то мені волосся дибки ставало. Це звірства, які не можуть мати логічного пояснення. Не кожна людина фізично здатна пережити ці тортури, тому й бувало, що люди не поверталися з полону, а віддавали Богові душу в підвалах.

• Зведення новин

«ДНР» заявляє про ультиматум українським військовим організовано покинути Дебальцеве без зброї і техніки.

Про це заявив «глава ДНР» Олександр Захарченко.

• У Дебальцевому бойовики поновили артобстріли житлових будинків і об’єктів інфраструктури.

Про це повідомляє начальник ГУ МВС у Донецькій області В’ячеслав Аброськін в Фейсбук.

• У Горлівці на Донеччині бойовики «Градом» з району залізничної станції обстріляли центр міста.

Про це з посиланням на місцевих мешканців повідомив глава облуправління МВС Донеччини В’ячеслав Аброськін.

• У неділю бойовики з танків двічі обстріляли позиції сил АТО в Широкиному під Маріуполем, внаслідок чого загинули 5 бійців полку «Азов», ще 22 людини отримали поранення, з них четверо представників Збройних сил, 18 — «Азова».

Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомляє «Оборона Маріуполя».

• За минулу добу в зоні проведення антитерористичної операції загинули 5 військових, ще 25 дістали поранення.

Про це розповів речник АТО Андрій Лисенко.

• Сьогодні, близько 12.00 терористи обстріляли з важкого озброєння м. Донецьк. Внаслідок обстрілу постраждав мікрорайон Панфіловка, що у Київському районі Донецька.

Про це повідомляють прес-центр АТО та прес-служба Міністерства оборони.

17 лютого 2015 року

Впродовж ночі з 16 на 17 лютого в зоні проведення АТО спостерігалось незначне зменшення кількості обстрілів позицій українських військ.

Водночас бойовики зосередилися на Дебальцівському напрямку, повідомляє прес-центр АТО.

Загалом протягом ночі противник 15 разів вів вогонь по українських позиціях.

• Штаб АТО заявляє, що українські військові контролюють трасу «Артемівськ — Дебальцеве» і селище Логвинове Донецької області.

Про це заявив речник штабу АТО Анатолій Стельмах, повідомляють «Українські новини».

• За минулу добу в зоні проведення АТО загинули 5 військовослужбовців, ще 9 отримали поранення.

Про це повідомив речник АТО, полковник Андрій Лисенко.

• Бойовики штурмують Дебальцеве, під їхнім контролем уже частина міста, місто фактично перебуває в оточенні.

Про це повідомив в.о. начальника прес-служби Генштабу Владислав Селезньов.

• Бойовики у вівторок захопили частину міста Дебальцеве.

Про це повідомив речник АТО Андрій Лисенко.

За його словами, 17 лютого ситуація в районі Дебальцевого є надзвичайно складною і змінюється практично щогодини.

«Терористи не дотримуються режиму припинення вогню, цілодобово обстрілюють місто та околиці, здійснюють диверсійно-терористичні акти, штурмують позиції сил АТО, обстрілюють місто та прилеглі села», — сказав Лисенко, зазначивши, що терористи намагаються за будь-яку ціну захопити Дебальцеве.

18 лютого 2015 року

• Ірина Вовк «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

[Дебальцеве]

ВЛАДИСЛАВ ЖИВКОВИЧ («ХОТАБИЧ») (30.07.1975 — 18.02.2015), 25-ий батальйон «Київська Русь»

Напередодні загибелі, 17 лютого, «Хотабич» зателефонував дружині й попри поганий зв’язок дуже хотів поговорити, і ця кількахвилинна розмова таки відбулася: перепитували одне одного, повторювали, передзвонювали, коли зв’язок й геть лягав, але говорили.

А наступного дня Наталя захотіла сама задзвонити чоловікові, але його мобільний ніхто не взяв: Наталя цілий день слухала довгі гудки в слухавці, але голосу чоловіка так і не почула. Тоді вони почали пошуки з дітьми й обдзвонювали всіх волонтерів, активістів, побратимів і просто хлопців із «Київської Русі». Але ніхто не знав, де «Хотабич».

А ввечері жінці подзвонили й сказали: загинув. Наталя відкрила соцмережі й прочитала повідомлення: «Владислав Живкович. Київська Русь. Загинув як герой при виході з Дебальцевого».

Владислав Живкович

— Не пригадаю, хто саме це написав, мабуть, штаб АТО, а може, батальйон чи навіть хтось із волонтерів. Добре, що я це не прочитала спершу там, а мене повідо-мили до цього. У цей день смерті... я вела урок у школі, мені стало так погано, що я відпустила із заняття дітей і мусила вийти на вулицю і випити води. Я навіть сама собі не могла пояснити, у чому справа й що зі мною. Було так зле: голова крутилася, ноги підкошувалися, і якось аж холодно стало... Ну а вже згодом, співста-вивши дні й години, почувши всі спогади хлопців,я з’ясувала, що приблизно тоді, в обідню пору 18 люто-го, Влад загинув — загинув під час того адського виходуз Дебальцівського «котла». Думаю, я просто це відчула, ні, не думаю, я певна в цьому. Мені було боляче, бо боляче було Владу.

ВІКТОР КОРЕНІВСЬКИЙ (13.06.1981 — 18.02.2015), 128 ОГПБр

— Не можу набрати тебе, Оленко, бо якщо почую твій голос і дітей, то, напевне, як покладу слухавку, я все тут просто кину й пішки рушу додому. Не можу без дітей, не можу без тебе, без ваших обіймів і голосів.

Писав Віктор Коренівський, тримаючи останні дні оборони Дебальцівського плацдарму, але розуміючи, що вціліють не всі.