Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Так він і зробив. Придбав дві з п’яти часток спадщини, оплативши частково готівкою, частково в кредит. Таким чином, став компаньйоном досить прибуткової справи, ще й співвласником. Спершу йому було дуже нелегко, відсотки кредиту були страшенно високі. Втім, у цих тимчасових негараздах йому вагомо допоміг банкір Селестино, до якого порекомендував фармацевтові звернутись один із музик-аматорів, доктор Венсеслау Перес де Вейґа, однаково неперевершений як скрипаль, так і хірург. Португалець швидко допетрав, з якою серйозною людиною він має справу (у людях він добре розбирався) і відкрив доктору Теодору світ вексельних обрахунків, що значно полегшило тому життя.

Загалом фармацевт жив дуже скромно і тихо. Витрачався лише на доглядальницю для матері, на заняття музикою й щотижневі візити до Тавіньї Манемоленсії. Десь за рік до того, як доктор Теодоро захопився доною Флор, він полегшено видихнув, оплативши свій останній кредитний внесок.

Тепер він став офіційним співвласником солідної чималої аптеки в центрі міста, на Кабесі, а то вам не якась там маленька аптечка на околицях Ітапажипе. І хоча йому належали лише дві п’яті частки капіталу, доктор повністю керував справами, бо брати один з одним сварилися, й навідувалися до аптеки лише по гроші.

Правду кажучи, доктор Теодоро мав би отримувати левову частку прибутку, адже своєю невтомною щоденною працею він сприяв популярності закладу. Порядкував він упевнено та спокійно, і навіть не сумнівався, що рано чи пізно зуміє викупити всі частки. Доки тих двоє лежнів-братів пускали на вітер залишки спадщини, доктор Теодоро завоював пошану і повагу всіх жителів кварталу, зокрема, і кумась.

Коли він з’явився на Кабесі, весь такий бездоганний, в охайному темному костюмі, такий серйозний і солідний чоловік, якому ще навіть не виповнилося сорока, та ще й неодружений, кумоньки відразу заметушилися. За якихось кілька днів вони вже знали про нього геть усе: і як він завдяки материній самовідданості закінчив університет, і як захопився грою на фаготі, що була його єдиною розвагою; а особливо всіх зворушила жертовна клятва доктора Теодоро відмовитися від шлюбу, присвятивши своє життя догляду за паралізованою матір’ю.

Допитлива та прискіплива дона Динора, полюючи на щонайменші деталі, не полінувалася навіть з’їздити в Ітапажипе, де їй вдалось поспілкуватися з медсестрою, яка доглядала маму доктора Теодоро. Безвідмовна та всепереможна синівська відданість аптекаря варта того, щоб бути оспіваною у віршах та сонатах, навіки полонила серце кумоньок, і вони дали спокій фармацевту та його немічній матері.

Усі так звиклися з думкою, що через свою жертовну обітницю доктор Теодоро ніколи не одружиться, аж навіть не зауважили вагомих змін у його житті: кілька місяців тому в інвалідному візку, де провела більше двадцяти років, померла його паралізована мати, тож дотримуватися клятви вже не було потреби. Але кумасі так і не перетворили його на об’єкт своїх пересудів і пліток, адже за ним міцно закріпилася слава порядної, але не створеної для шлюбу людини.

Уявіть, як же їх здивувала, ба навіть приголомшила новина, буцімто аптекар закоханий у дону Флор. Оце так! От же ж бестія! У повній бойовій готовності вони завбачливо зайняли стратегічно важливі позиції між аптекою й кулінарної школою «Смак і Мистецтво». Під їхнім всюдисущим спопеляючим поглядом ішов доктор Теодоро непевним, скутим кроком у своєму охайному сіруватому або ж блакитному костюмчику повз вікна дони Флор, з яких вона ввічливо всміхалася на його низький уклін. Ох, лицемір, але ж облудник! — читалося з поглядів і жестів шептійок. Досі мешкаючи в Ітапажипе, доктор Теодоро вже не поспішав на трамвай, коли замикав двері аптеки: вдома на нього більше не чекала нетерпляча мама. Снідав і обідав доктор Теодоро у ресторані португальця Морейри, гуляв вулицями Кабеси, Масіеле, Содре — видно було, що він, мов причарований, не оминає нагоди замаячіти під вікнами дони Флор. Попри це, він ґречно витримував дистанцію, не надокучав їй своєю присутністю, але ж як можна залишатися скромним і стриманим, якщо на кожному кроці він надибував кумоньок і вислуховував єхидні натяки дони Динори?

Доктор Теодоро, який не звик мило всміхатися на кожну дрібничку і лицемірити, почувався у цій ситуації вкрай розгублено, все це добряче надокучало йому. Дона Норма здогадалася:

— Шкода бідолаху…

— Згодна, — всміхнулася дона Флор.

— Так далі тривати не може… Я за це візьмуся…

Щоб раз і назавжди розставити всі крапки над «і», дона Норма вирішила відверто поговорити з закоханим фармацевтом. Дона Флор теж більше не вдавала байдужої, за кожної нагоди привітно згадувала аптекаря добрим словом і незмінно підходила до вікна, якщо він проходив вулицею.

— Поговорю з ним…

— Ти що, геть із глузду з’їхала? Ще чого доброго подумає, що я тебе підіслала, вважатиме мене шелихвісткою, готовою нав’язатися першому-ліпшому…

— Ой, та не казися… Довірся мені…

Але так і не довелося доні Нормі взяти все в свої руки: того ж вечора схвильована дона Флор примчала до неї додому з листом у руках на кілька аркушів і конвертом. Лист був на дорогому блакитному папері з позолоченою облямівкою й запаморочливим ароматом сандалу і містив сердечні освідчення у коханні вишуканою та бездоганною португальською. Доктор Теодоро докладно описав своє фінансове становище, здобутки, чесні та щирі наміри, які готовий був покласти до ніг дони Флор. Ніжні звертання було пересипано несміливими спалахами пристрасті, повагою та любов’ю.

— Боже, який же ж він!.. — вигукнула дона Норма, жадібно читаючи лист. — Просто чудовий!

13

ЯКЩО ПЕРШИЙ ШЛЮБ ДОНИ ФЛОР ОРГАНІЗУВАЛИ НАШВИДКУРУЧ, без традиційної церемонії, то з другим було дотримано всіх правил, його навіть можна було назвати дещо помпезним. Із Гульвісою Флор не була заручена, відразу після поспішного зв’язку вони нашвидкуруч і абияк відгуляли весілля, бажаючи якнайшвидше за допомогою державної печатки та церковного благословення повернути нареченій якщо не цноту, то принаймні добре ім’я.

Цього разу все було ретельно прораховано до щонайменших дрібниць: надруковано оригінальні запрошення на весілля, у газеті «А Тарде» у рубриці «Суспільство» опубліковано оголошення про цю подію, де доктора Теодоро називали «нашим шановним і високоповажним передплатником». Багате пишне весілля з безліччю гостей, чудовою музикою й квітами, а скільки людей прийшли на вінчання в церкву св. Бенто, де падре Жеронімо виголосив одну зі своїх найкрасномовніших проповідей! Згодом, на цивільній церемонії, суддя доктор Піньйо Педрейра з притаманною йому лаконічною витонченістю та щирістю побажав молодятам жити в злагоді та порозумінні «під акомпанемент неземних арф». Довготелесий, худорлявий суддя був добрим знайомим нареченого, адже разом вони грали в аматорському оркестрі