Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Розумниця, − шепоче мені А-атон на вухо. І, перехопивши мою ліву ногу, закидає її собі на коліно. А з правою так само вчиняє Са-оір, нещадно і невблаганно відкриваючи мене.

Безпорадна перед їхньою волею, я завмираю зляканою пташкою. Повітря здається настільки густим, що в мене навіть в очах темніє від нестачі кисню. Вони знову штовхають мене на межу. Своєю владою наді мною, владою над моїм тілом, навіть над моїми бажаннями. І всієї цієї до неможливості дикою ситуацією.

− Дивись на них, Ліно, − порочно шепоче мій темний се-аран мені на вухо. У той самий момент, як його пальці повільно ковзають по внутрішній стороні мого стегна до найпотаємнішого. Малюють полум’яні візерунки. – Дивись. Вони можуть бажати тебе, можуть бажати тобі смерті, заздрити, ненавидіти, можуть зневажати, як нижчу, можуть думати будь-що. Але суть у тому, що ти наша. Вища за них усіх. Недоторканна. Недоступна. Частина НАС. Єдині, чия думка тебе має хвилювати, це ми, твої се-аран. Ти вся для нас. І ми насолоджуватимемося тобою вічність, відпущену нам на трьох. Дивись…

І дивлюся. Мій затуманений погляд ковзає по доглянутим обличчям чоловіків і жінок. Я бачу все те, про що говорить Са-оір. І мені… справді начхати зараз, бо його довгі сильні пальці вже дісталися туди, де давно мокро та гаряче. Відсунувши вологу тканину тонких трусиків, він починає пестити мою палаючу від збудження жіночу плоть, набряклий від млосної жаги клітор, запалюючи всі мої нервові закінчення. То неспішно і ніжно, зводячи з розуму нестерпною спрагою. То наполегливо і майже грубо, як по оголених нервах, змушуючи мене тремтіти натягнутою струною і благально стогнати.

А-атон притискається ротом до моєї шиї, над металевою смугою кольє. Прикушує ніжну шкіру, одночасно з цим граючись моїми грудьми. І коли всередину мене нарешті вриваються пальці Са-оіра, штовхаючись у жорсткому ритмі, щипає по черзі за обидва соски. По моїх венах наче розряди електричного струму пробігають, розриваючи кожну мою клітинку сліпучою болісною насолодою. Гортанно застогнавши, я вигинаюсь дугою в руках своїх чоловіків, здригаючись від нищівних хвиль оргазму.

Заплющивши очі, ховаю лице на плечі А-атона. Серце стукає в грудях так, що його, напевно, всім чути. Чоловічі пальці залишають моє лоно, змусивши мене судомно зітхнути.

– М-м-м, солодка, – мурчить Са-оір. − Вдома продовжимо, Ліно.

Здається, я йому щось відповідаю. Принаймні намагаюся. Але голос не слухається. Відчуваю, як опускають мої ноги. І навіть поправляють одяг у чотири руки.

– А от і наречена. Як вчасно ми закінчили, – саркастично хмикає А-атон.

І саме це змушує мене приголомшено розплющити очі. І згадати нарешті, де ми знаходимося.

Світ навколо все ще виглядає монохромно-сизим. Але у залі з'явилися нові дійові особи.