Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Ще образиться, а у нас тільки-тільки стало все налагоджуватись! Я б дуже не хотіла зіпсувати ту атмосферу, що зараз панувала між нами.

– Мій батько був дуже поганим демоном, – твердо промовив Есмонд. – Настільки, що я волів би про нього ніколи не знати. Думаю, тебе налякає, якщо я розповім, хто він насправді.

– Невже все настільки погано?

– Більш ніж.

– Та ну, – хитнула головою я. – Ти не є продовженням свого батька, Есмонде. Я все зрозумію.

Демон відкотився вбік, тоді вибрався з ліжка і сів на його краю. Він геть не соромився свого оголеного тіла і не поспішав навіть прикритися.

Я ж зашарілась. Демонічна відвертість мене все ще лякала, хай би якою сміливою я не була вчора та що б не робила.

Але все-таки я відчувала, що зараз маю бути до Есмонда дещо ближчою, бо він явно потребував моєї підтримки. Тож я загорнулась у тонку ковдру, підсунулась до нього впритул, теж сіла і погладила чоловіка по плечу. Тоді притиснулась до нього, обвиваючи руками за талію, і вперлась носом в плече.

Есмонд не пручався. Здається, розсміявся тихо, бо я відчула, як ледь помітно затремтіла його спина, і накрив мої руки своїми.

– Якби ти знала, ким був мій батько, ти б до мене навіть не наблизилась, – промовив Есмонд. – А найгірше те, що він і мене намагався зробити схожим на себе…

– Але ж ти не піддався?

– Я робив все, що тільки залежало від мене, аби не стати таким самим. Іноді мені здається, що я все-таки досяг успіху, – чесно промовив він. – Та ми обидва демони, і я отримав його силу, може, навіть могутніший за нього… Краще б я був другого порядку, Мелісо. Тоді б мені не довелось нести увесь цей тягар відповідальності.

– Це саме тому ти змінив прізвище та живеш під фальшивим?

– Так.

Мені здалось, що цією сухою відповіддю Есмонд планував просто закрити тему, та він раптом знов подав голос.

– Насправді мені дуже набридло робити вигляд, ніби я просто демон другого порядку, схожий на сина однієї відомої паскуди, – чесно сказав він. – Але я знаю, що, доки не виправлю все те, що накоїв мій батько, не можу відкрити своє справжнє ім’я.

– Ти казав, твій батько мертвий. То що ж ти виправляєщ?

– Коли зроблю це, все тобі розповім.

Я важко зітхнула. Що ж, я знала, хто був батьком Есмонда, та розуміла, що саме він наробив такого поганого, але поняття не мала, над чим зараз працював мій демон і що  так відчайдушно намагався змінити. Власне, мене це трошки лякало, особливо якщо врахувати, що справа Люціо де Р’єна мала безпосереднє відношення до сніжних відьом, а я – одна з них.

– Мелісо, – він повернувся до мене і поцілував у скроню, – мені треба буде сьогодні вирушити у Безодню у справах.

– Це через батька? – в серці неприємно закололо від передчуття.

– Так, – неохоче підтвердив Есмонд. – Але там нічого страшного, тож тобі зовсім нема за що переживати.

– Якщо я скажу, що подібні заяви змушують мене хвилюватись ще більше, це дуже тебе здивує?

Флейм тихо засміявся.

– Та не надто, – зізнався він. – До мене звернулись, сказали, що там є… Не буду поглиблюватись в опис, але треба дещо перевірити.

– Це небезпечно для тебе?

– Ні, – похитав головою Есмонд. – Думаю, враховуючи різницю у часі, я буду вдома години за три-чотири.

Звучало ніби непогано. Я знала, щоправда, що в Безодні за цей період мене вже три-чотири дні, але теж некритично.

– А потім повернусь до тебе, і ми продовжимо з того місця, на якому зупинились, – підморгнув мені Есмонд. – Ну, і, думаю, мені треба буде поговорити з твоїм батьком, адже має він змиритись з думкою про те, що в нього буде хвостатий зять? М?

Останнє змусило мене щиро розсміятись. Ото вже підлабузник, зумів знайти ключик до мого серця, підібрався так, що мені навіть сказати зараз нічого! Хвостатий зять, ото вже!

– Я не давала згоди виходити за тебе заміж, – зазначила я. – І доки ти не розповіси мені про всі свої секрети, не дам, навіть не сподівайся!

– Я дуже старанно тебе вмовлятиму, – запевнив мене Есмонд. – Присягаюсь! То що, відпустиш мене у справах?

– Відпущу, – я зітхнула. – Тільки постарайся повернутись до мене якомога скоріше. А то я тут без тебе сумуватиму.

– Ти головне під час цього сумування пригод собі на голову не знайди. Будь вдома, почитай якусь книжку… Гаразд?

– Я подумаю. Може, зв’яжусь з цілителем Хемом, а то він явно хоче відірвати одному архідемонові хвіст.

Есмонд закотив очі.

– Хай тільки спробує. Цей хвіст нам з тобою ще дуже знадобиться… Гаразд, я піду. Чим швидше почну, тим швидше закінчу.

Мені довелось змиритись з тим, що він іде, та просто кивнути. Звісно, я могла затримати Есмонда і попросити його побути зі мною трошки довше, та здоровий глузд підказував, що це все одно не змінить ситуацію на краще.

Хай вже він закриє свої прави у Безодні, тоді повернеться до мене і нарешті розповість всю правду. Я перестану підозрювати його бозна в чому, і ми не матимемо один перед одним жодних секретів.