Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

і підполковник мимоволі знову згадав Таню. «Мабуть, багато іще біди від невміння юності спокійно обстоювати свої ідеали, — майнула думка. — Але таке вміння виробляється з роками, з життєвим досвідом і глибокою переконаністю. До молоді це не відразу приходить, — сам відповів на своє запитання. — Правда, молодість — недолік, що з роками все-таки минає», — пожартував під кінець у думці.

А Наталю спитав:

— Чого це раптом? — хоч про все вже здогадався.

Стикаючись по роботі з «важкими» молодими людьми, Коваль давно зробив висновок, що не треба пеленати підлітків у рожеві пелюшки, приховувати від них за стіною ідеальних характерів з творів класичної літератури справжнє життя з його труднощами, невлаштованістю і боротьбою. Інакше потім, коли перед юнаком чи дівчиною відкриється уся складність життя, у настроєній на елегію душі може створитися тяжка дисгармонія…

Тому й дозволяв собі розповідати Наталі про трагедії, якими займався мало не цілий свій вік.

Тепер, поглядаючи на зосереджену доньку, зрозумів, що і той літературний опус, отой «Шлях до ніріапуса», в якому вона з друзями нібито висміює детективів, насправді приховував за іронією її зацікавленість, її прагнення теж узяти участь у борні на стороні добра.

Але що було останнім поштовхом перед вибором? Може, те, що сама побачила звірячий оскал зла? Адже навіть його, Коваля, приголомшив злочин старого нациста, і він уже вкотре, — людина до останнього подиху, знову й знову утверджує себе, — переконався, що вірно зробив, обравши колись собі міліцейську професію.

І зараз подумав, як тоді, у газику, коли поверталися з Наталею із застави, що вчинив добре, узявши її з собою.

Наталя так і не відповіла на запитання: «Чого це раптом?» — і він спитав далі:

— А характер у тебе є? Ти над цим задумувалася? Запитання було вразливе.

Наталя не могла здогадатися, що у цю мить батько думав про дівчину з нелегким характером, яку звуть Танею. Вона трохи розгубилася.

— Юристові потрібен твердий характер.

— А може, я не збираюсь ловити злочинців, бути суддею чи прокурором. Може, я адвокатом стану.

— Адвокатом? Тим більше…

Коваль не закінчив своєї думки. У купе зайшов сяючий Бублейников. Певно, чергову партію у шахи було ним виграно. З вигляду Наталі підполковник зрозумів, що вона не продовжуватиме цю розмову при майорі. Це була поки що їхня справа — і тільки їхня.

— Щось я виголоднів, — сказав той, ховаючи під подушку дорожню шахівницю. — А як ви, Наталю?

— Давно пора. Ще ж і не снідали.

— То, може, заглянемо в ресторан?

— Навіщо ресторан, Семене Андрійовичу? У нас харчі є: з турбази дівчата привезли, і Капітоліна Сергіївна якийсь пакуночок всунула. А для вас із батьком, — лукаво додала, — проводжаючі сулію ось під столик поставили…

— А все-таки краще — ресторан.

— Першої страви там все одно ще немає, — підтримав доньку Коваль.

— Дмитре Івановичу, — докірливо розвів руками майор, — після такої праці та не посидіти у ресторані!

— Але ж ресторан з дванадцятої, — іще пручався Коваль.

— Це вже я беру на себе. — І Бублейников широко розчинив двері купе, ґречно запрошуючи Наталю і підполковника Коваля.

1973–1974, Ужгород — Київ

Примітки
1

Фельдфебель угорської жандармерії.

(обратно) 2

Угорські солдати.

(обратно) 3

Гумові жандармські палиці (місц.).

(обратно) 4

Сто грамів (місц.).

(обратно) 5

Не розумію (угор.).

(обратно) 6

Розумію, розумію (угор.).

(обратно) 7

Попівська садиба з будинком (місц.).

(обратно)
Оглавление Володимир Кашин ТІНІ НАД ЛАТОРИЦЕЮ І. Ніч на 16 липня   1   2   3   4   5   6 II. 16 липня   1   2   3   4   5 III. ПІСЛЯ 16 ЛИПНЯ   1   2   3   4 IV. Після 16 липня