Читати книгу - "Багряний рейд"

Максимові нагоду позадкувати, рухаючись при цьому в потрібному напрямку. — Ти диверсант! Люди твої — диверсанти! І підтримувати вас — зовсім інша стаття! Вам ніхто не допоможе! З чим би не прийшли! Люди тут не такі, вони мене бояться, Сталіна бояться, а тебе ненавидять! Не тебе конкретно! Таких, як ти! Через вас гайки закручують більше, ніж народ звик! Тітку, ту, з базару, колись загребуть за посібництво нам. Що зроблять? Лише посадять! Потім вийде по амністії, років за два! А варто комусь лише постояти поруч із тобою — все, вишка! Ось чому я тебе здам, фраєрок!

Крок назад.

Треба було передбачити.

Ще крок.

— Здаси?

— Як мотлох сміттяреві! — Щербань наступав. — У мене тут вуха всюди! Знаю, кого поклали там, на хуторах! Знаю, кого злапали кілька днів тому! Доходили чутки: віддати вас, залишки, подільників ваших — і все, маю двадцять чотири години, аби забратися геть. Хай від Васі Щербаня в когось іншого голова болить! В іншому районі! А то й у Києві!

На цих словах позад Максима гримнули двері.

За спиною почулися швидкі кроки.

Коломієць відступив до стіни, готуючись до нападу.

Влетів Киря, без кепки, з виряченими очима, загорлав, не боячись виказати себе, бути почутим:

— Він спалив нас! Атас! Мєнти!

— Привів! — рявкнув Щербань, хапаючи зі столу пістолет.

Киря поруч.

Відчай, прикре й остаточне усвідомлення чергової поразки й дике, непереборне бажання вижити додали сили та спритності: той нічого не встиг зрозуміти, а Максим уже стояв у нього за спиною, прикриваючись живим щитом.

Хто вистрілив перший — Коломієць не зрозумів, бо кілька пострілів злилися в один, світ довкола вибухнув. Він не бачив нічого кращого, як повалитися разом із Кирею на підлогу, відповзти до стіни, тягнучи його за собою. Дзвеніло розбите кулями віконне скло.

— Щербань! Щербань, кидай зброю! Говорить капітан міліції Христюк! Будинок оточено! Пропоную здатися!

На заклик дружно відповіли автомати — обоє стрільців прилаштувалися біля вікон, займаючи кругову оборону.

— За хвіст себе вкуси, начальнику! — гаркнув Щербань, міняючи обойму в своєму пістолеті.

Коломієць ковзав поглядом круг себе. Поруч безсило матюкався Киря.

— Е! — Максим тицьнув його в спину. — Тут є інший вихід?

— Через погріб, — видихнув той.

— Так веди, чого розлігся.

— А…

Більше нічого сказати не встиг — у вікно влетіла граната.

Максим перекинувся на живіт, пустив Кирю, затулив голову руками.

Рвонуло.

Світ довкола наповнився криками болю. Поруч стогнав Киря, але, мабуть, живий, лише оглухнув трошки.

— Бігом! — вигукнув Коломієць.

Тепер той уже не гарикався — порачкував у сіни. Максим, так само на чотирьох, посунув за ним.

Друга граната — обоє ривком вилетіли у двері, опинилися в темних сінях. Киря ліз у далекий куток, знайшов ляду, потягнув на себе, відчиняючи:

— Куди!

Максим наздогнав його, штовхнув, аби не барився, той скотився драбиною у вологу темряву. Коломієць пірнув за ним ногами вперед, зачинив ляду. Вчасно — там знову рвонула граната, у відповідь уже стріляли. Навалившись на свого несподіваного рятівника, обмацав кишені, забрав свого пістолета, тицьнув дулом у писок, засичав:

— Зброя!

— Яка?

— Щербань говорив! Арсенал! Кулемет, гранати! Де?

— Не тут!

— Де!!!!!!

— Покажу… проведу… не стріляй.

Коломієць відвів дуло.

— Отак. Веди. Тихо і бігом.

Над головою вже тупало багато ніг.

4. Район Макарова, село Королівка

Цілий день Майя не знаходила собі місця.

Трохи попустило по обіді. Близько четвертої, ледь почало вечоріти, швидко зайшов стурбований та збуджений Гордієнко — попередити, що терміново зривають у райцентр, буде пізно, чи взагалі завтра. Зозуля не вимагала від нього звітів та рапортів. Ініціатива повністю його: щойно почав до неї вчащати, відразу став доповідати про свою щільну зайнятість. Спершу Майя думала: відповідальний мужчина каже, коли буде вдома, як довго затримається тощо. Чоловік завжди знаходив можливість подзвонити, у них у хаті встановили службовий апарат, тож вона сприймала подібне за норму. І такій Юрієвій манері не дивувалася, так має бути.

Проте останнім