read-books.club » Сучасна проза » Багряний рейд 📚 - Українською

Читати книгу - "Багряний рейд"

243
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Багряний рейд" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 89 90 91 ... 102
Перейти на сторінку:
class="book">— Тут я командую! Глохни! — і зиркнув на Кирю. — Покладь поки.

Той, блазнюючи, примостив колечко поверх купюр.

— Я ще там, у лісі, просік: ти не фраєр. Замашки — то понти, не туди їх приніс. Як знав, де мене шукати?

— Ось він привів, — Коломієць кивнув на Кирю.

— Не ліпи горбатого. Киря?

— Тітка шепнула. Назвався київським. Ми ж ніби чекаємо, Щербань, — протягнув той.

— Ти вгадав. Ще доба — і нас нема. Відсидітися треба, тут найменше шукатимуть. Під носом.

— Тактика знайома.

— В гробу я бачив твою тактику! — рявкнув Щербань. — До тітки тебе хто послав?

— Сам назвав мене матьорим, забув? Щось умію, дещо знаю. Давай про справи.

— У нас нема справ.

— Так давай будуть.

— Дєлюгу, може, приніс? І давай без «давай». Кажи, з чим прийшов.

— Нехай твої архаровці не ціляться в мене. За спиною теж стояти не треба.

— Вони робитимуть усе, що я скажу.

— Вірю. Скажи, хай стволи приберуть, я з миром.

— А якби з війною?

Коломієць промовчав. Він відчував — Щербань хоче ще щось сказати, не договорює, та чомусь стримує себе. Попри це Максим не шкодував: іншої, кращої ідеї в нього попросту не було, тому прийшов сюди й приймав правила.

Щербань знову кивнув.

Стволи опустилися.

— Киря, погуляй. Подивись там, поки ми з гостем побазаримо.

Восьмиклинка підкорився, поправив кепку, вийшов. Щойно за ним зачинилися двері, Щербань цикнув зубом.

— Кажи.

Коломієць прокашлявся.

— Нас обох шукають, так склалося. Уже наслухався про тебе, Щербаню. Тутешній, знаєш усі хованки. Навіть якщо тут хтось не захоче тобі помагати, на міліцію, тим більше — на армію, надії нема. Не захистять, не поставлять солдата біля кожного, хто тебе боїться. А ти одного разу прийдеш і покараєш, так?

— Дітей мною не лякають. То вже перебільшення. Хоча… Ти ж десь таке почув. Приємно знати, що поважають.

— Бояться.

— Хіба тільки мене?

— Теж факт. Але тоді, на станції, ти межу переступив. Була певна межа, я знаю. Сюди пришлють армію, якщо вже не прислали. За тобою. Скільки б вас не було, ви вже набридли.

— Хіба ти не такий?

— Не зовсім. Хоч ми в одному човні, я та мої люди так само в облозі. Виходить, ми можемо домовитися. Ворог спільний.

— Нічого не вийде, — відрізав Щербань.

— Ти до кінця дослухай.

— Якщо недовго. Не чую поки нічого цікавого.

— Ділову людину видно відразу. Дай зброю, Щербань.

Усе ж таки Коломійцеві вдалося його здивувати.

— Зброю?

— Не кажи, що не маєш десь арсеналу. Думаю, в тебе прихований навіть кулемет, і не один. Точно є гранати, вибухівка, автомати, набої.

— Хочеш воювати? Тут, у тилу?

— А ти хочеш вислизнути непомітно і без втрат, — парирував Максим. — Тебе поскубли, назад дороги нема, в разі чого розстріл на місці. Візьмуть — вирок іншим не буде. Тому виходу нема. Крім дати мені зброю.

— Де тут вихід?

— Сам сказав — ми почнемо невеличку війну. Маємо свій інтерес, перетягнемо все на себе. Вважай, прикриємо твій відхід. Поки солдатам не до тебе, роби ноги. Шанс реальний, подумай.

Поки говорив, Щербань вийшов з-за столу.

Щось у його реакції підказало: мав відповідь, навіть не знаючи, що почує. Ось і стриманість, так погано прихована.

— Тепер послухай мене, — повів Щербань, карбуючи кожне слово, ніби забивав цвяхи. — Я тебе ще тоді розкусив. Був би просто лягавий, який зібрав свою банду, ще нічого, могли б домовитись. Усяких бачив. Розказувати про все — Шахразада, чи як там її в біса, коні двине, замориться. Але ти з того боку, — він кивнув через плече. — Хай би ми тоді розійшлися краями, обом краще. Тільки ж я тобі ще в лісі на пальцях весь розклад дав: солдати мені тут не потрібні. Менти ловити замучаться, впріють, нічого не зроблять. Військо — інша, гірша справа. Візьмеш на себе, прикриєш мене? Почув. По зброю прийшов? Є, вгадав, як і все інше. Навіть кулемети з гранатами. Не тут, в іншому місці, але захований арсенальчик. Знаєш, чому я тобі й таким, як ти, його не дам? Бо ти — ворог.

— Твій?

— Краснопйорих! — вигукнув Щербань, наблизившись майже впритул, і це дало

1 ... 89 90 91 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Багряний рейд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Багряний рейд"