Читати книгу - "Багряний рейд"

часом відіграла назад, переоцінила й переосмислила. Жодної поваги чи спроби тримати жінку, з якою живеш, у курсі власних справ, на які відтепер мусить зважати. Звичайне позерство, демонстрація власної зайнятості, отже, значущості, важливості всього, що робить, кожного слова, кожного вчинку. Ще обізнаності в довколишніх подіях: бач, він, молодший лейтенант Гордієнко, не просто так, якийсь-там сільський дільничний — усе знає, не остання людина в районі, майте не увазі, поважайте. Зрозумівши це, Майя все одно вирішила триматися Юрія: хай навіть так, у тяжкий час усе ж є на кого спертися.

Їй соромно за себе вже кілька днів: навіть після всього ловила себе на подібних думках.

Знала — вже не хоче за нього заміж. Готова й далі жити сама. Та вголос вимовити боялася: напевне, Гордієнко після такого перетворить життя на пекло. Він такий!

Усіма силами намагалася триматися, і в неї виходило. Ніщо в її поведінці не повинно викликати в Юрій підозр, будь-яких, найменших. Доки в неї в сараї переховуються двоє чоловіків, увагу дільничного треба відвернути на себе.

Через те зробила вигляд: переймається терміновим викликом. Причому Гордієнко похвалився — по телефону з ним говорив особисто начальник міліції Христюк. Спершу спитав, як справи, а щойно дільничний почав доповідати — обірвав: усе згортай, рапорт потім, нормально все на хазяйстві, підозрілих осіб нема, всі свої, за радянську владу. Бандьору, якого зловили, підлатали, аби не здох відразу. До вечора вивезуть на Київ, і, зі слів Христюка, баба з воза. Без них роботи навалом, і Гордієнко тут же припустив: хтозна, може, йому довірять конвоювати бандита. Людей бракує, треба підсилити міліціонерами, потрібні лише надійні люди. Недарма, бач, начальник міліції похвалив.

— Чекай назад уже лейтенанта, — дільничний багатозначно торкнуся погона. — Далі все в нас піде. Фартовий у тебе мужик, Майко. Є?

— Є, — вона посміхнулася через силу.

— Далі ще краще піде. Слухайся, не бузи, зі мною можна жити.

Гордієнко вийшов у гарному настрої, ззовні загуркотів мотоцикл. Не втримавшись, Майя накинула пальто, вийшла, провела його поглядом, заспокоїлася. Хай би довше сидів у Макарові, хай там що йому підфартило. Заразом переконалась у правдивості розрахунків Коломійця. От же ж вдалося вгадати, вміти треба. Спокій, хоч і відносний, повертався ще й тому, що нинішньої ночі, максимум — завтра до світанку небезпечних гостей у неї вже не буде. Адже все в них сходиться, обіцяли забратися й заберуться: Максим людина слова.

Повернувшись, удома його не застала. Чуб сидів сам, ще й від нудьги проламав собі в стіні акуратний вихід. Можна вибратися непомітно, справити свою потребу, трохи розім’ятися й залізти назад, затуливши дірку дошками, так, мовляв, і було. Рану затягнуло, велетень бурчав і рвався бодай у якийсь бій. Тривала відсутність Східняка його поки не хвилювала.

— Ще той зух. Вигребе.

Чубова впевненість передалася Зозулі на короткий час, і вона, повернувшись до хати, зайняла себе поточними справами, час від часу дослухаючись: попросила знайти спосіб дати знати, коли Коломієць нарешті вернеться.

Але почула мотоциклетний мотор, напружилася, кинула погляд на старі ходики. Гордієнко повернувся, зараз по дев’ятій, не було більше чотирьох годин. Дільничного не лишили в районі попри його сподівання, зірвали раптово, з другої половини дня, поки туди, поки назад, там… не дуже довго.

Аврал — так це називається.

Майя Зозуля бачила на власні очі, як працює комендатура. Пройшла через чоловікові виклики на службу. Якщо зривають раптом і повертається відносно швидко, тут або тривога і відбій, або…

Далі думати не хотілося.

Пошукавши і знайшовши великого кухонного ножа, Майя поклала його на стіл, кинула зверху рушник.

Коли Гордієнко зайшов, спершу нічого не насторожило. Хіба кинувся в очі підкреслений спокій. Мовчки кивнув, зняв пасок, кинув на лавку й жодної реакції, коли той змією ковзнув на підлогу, під стіну. Зняв шинель, повісив на гачок, для чогось обтрусив долонею. Ніби згадавши щось, витягнув із кишені пляшку самогону, не почату, старанно закорковану. Поставивши її на край столу, зняв ремінь із кобурою, примостив поруч.

А тоді замкнув двері зсередини.

Для певності пристукнув клямку кулаком.

За воєнні роки й життя під німцями Майю не раз охоплювало відчуття липкої небезпеки, якою в момент просякало повітря. Зараз воно прийшло.

Відступивши до столу, вона стала, загородивши спиною накритий рушником ніж.

Тим часом Гордієнко, так само мовчки, взяв бляшаний кухоль з абияк припаяним вухом, у другу руку — склянку. Відкоркувавши пляшку, хлюпнув спершу в склянку, підсунув до Майї, собі влив у кухоль більше. Вона машинально взяла склянку. Чогось понюхала. Пійло виявилося надто смердючим, чи завжди таким було, лиш вона не звертала раніше уваги.

— Щось сталося, Юр?

— Пий.

— За що?

— Просто пий. Не за щось. Для чогось.

— Добре. Для чого пити?

Гордієнко впорався зі своєю порцію одним великим ковтком, видихнув, прикрив рот долонею. Майя підкорилася, спробувала так само — не впоралася, пішло не туди, закашлялася. Юрій якось по-домашньому, по-батьківськи поплескав їй між лопаток, і коли віддихалася, налив знову, трохи менше.

— Давай ще.