Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

У черепицю дощ задзвонить. Моє село, ти ще спокійне? По давніх війнах, що минули, в лісах багрових виють лиси. Ще люди заграв не забули, знов над селом комета висить. В ріці дівчата сонце миють, прийшли над воду вільхи рядом. Тут орють від століть, тут сіють і бунтарів карає влада. 12 квітня 1935 ПОВОРОТ Вернувся я, де вільхи й риби, де м’ята, іви, де квітчасті стіни; і знов цілую чорні скиби, припавши перед сонцем на коліна. Ой, похилилось надо мною, як мати понад сином, полум'яне. І знов мене земля напоїть, мов квіт росою, поцілунком тьмяним. І чорні скиби, й сині плавні, на плоті хмари, наче плахти, висять. Тут я у кучерявім травні під вільхами і сонцем народився. 23 квітня 1935 КРАЇНА БЛАГОВІЩЕННЯ Завія зе'лені, пожежа зелені, і квіття курява, і солов'їні схлипи. Столи весільні — ох — столи не встелені, і бджіл тьма-темрява, і молитовні липи. В ромашок спів слимак дороги ввився круто, і ранку кіш, що в ньому птаха — сонця помах. Задума — не задума, смуток і не смуток, це на країні цій трагічна папілома. Мов два дракони, сонце й місяць, зорі-галич, і білі села, й білий жар, і білість куряв. Шевченко йде — вогонь, людина, буря — і дивиться в столітню далеч: в вогні пробуджена князівна. Хай на очах землі печать — тьми чорна штольня! І день не день, і ніч не ніч, і спів не віщий нам. О земле, земле батьківська, клятьбо бездольна, моя країно Благовіщення! 10 березня 1936 Третя глава
ДВІ ГЛАВИ З ЛІТУРГІЇ КОХАННЯ 1 Твій усміх має спокій квіту, бо суть тобі дана й відкрита: цвісти й горіти, в пустку світу з красою йти, щоб краще жити. Щоб жити краще, ширше, вище! О, більше світла! Більше сонця! Ні, від життя ми не взяли ще усього, що потрібне конче! Хай тільки наших уст причастя, вже пустка світу повна маю. Це той насущний клаптик щастя, що жадно в долі видираєм. 2 Твій усміх знає тишу квіту, коли яснієш, сестро світла! Від безміру глухого світу оборони, моя розквітла! Коли брат вечір — брат наш спільний — дав нам сніп зір і сніп конвалій,