Читати книгу - "Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
…З того дня із Фіскарошки ніби вивітрилась душа. Де й поділась її смачна бесіда, щедро пересипана перцем, задерикуватість, рішучість і добра войовничість. Нипала живою тінню по двору, хаті, городу і днями мовчала. А коли і починала щось говорити, раптом уривала нитку розмови і до себе одне і те ж: “Господи великий, не дай більше жодній матері пізнати того горя — хоронити своїх діточок!”.
Інколи Фіскарошка заходила у потаємну комірчину. Ту саму комірчину, де бережно ховала від влади портрети вождів, за правління яких бабі довелось жити, починаючи від імператора Франца Йовжки і аж до Сталіна і Хрущова. Тут, замкнувшись на засув, баба годинами щось бубоніла, то радилася, то сварилася із імператорами, президентами і комуністичними вождями.
— Наші бабка малінько захворіли на голову, то мусимо їм перебачати, — просив Соломон, коли баба дуже гнівалась на нас.
А ось одного ранку… Баба довго і щиро молилася перед іконою Богоматері, далі відімкнула колодицю на потаємній комірчині і крадькома шмигонула туди.
Довго там вела із котримось із вождів дискусію, а потім вийшла із великим портретом, загорнутим у мішковину. Взяла його під пахви й, озираючись навсебіч, попрошкувала до саду. Дід штурхонув мене і тикнув услід бабі пальцем — мовляв, іди лем за нею.
Під старою, розколотою блискавкою, грушею баба розгорнула портрет — це був Сталін. Вождь сердито скинув бровами і запитав: “Шта нада, женщіна?” Проте Фіскарошка не слухала кривавого кавказця. Добула із фартуха сірники і запалила… Портрет почав сердито фиркати і вогонь задихався. Тоді Фіскарошка нагребла оберемок сухого хмизу, підсадила його соломою і знову запалила. Коли вогонь весело затанцював, туди кинула портрет Сталіна. І тут сталося незрозуміле: вогонь почав тікати на всі боки, хмиз — сердито шипіти і гаснути. Баба знову кинула оберемок сухенької і аж гарячої соломи… Кривавий тиран корчився, як змія, люто сопів, пихтів і одбивав від себе полум’я. Але раптом схлипнув, знидів і вогонь затанцював. І в цю мить у багатті щось закричало, заквиліло, божевільно зареготіло!.. І чорна хмарка, вихопившись із багаття, ревучи, понеслась над селом у бік лісів і темних хащ.
Баба опустилась на землю… сіла. Мала такий страшний і змучений вигляд, наче щойно боролась із сатаною… І таки перемогла!
Одразу за межею, у своєму городі, серед молоденької кукурудзи, голий до пояса дибав і невдоволено, наче неопохмелений бусол, помахував головою дорогий наш пан Фийса.
— Пане Фийсо, што робите? — вже якось оживлено і полегшено зацікавилась Фіскарошка.
— Пасулю, Марько, хочу тичити, — озвався жваво Фийса.
— Е-е-е, пане Фийсо, лишіться ви, до мари, тої пасулі, ачей не втікає у Палестину?
— А ви штось радите мудріше?
— У мене там ще десь припрятано од діда півлітра большевицької зарази… подьте до нас — малінько тровитись будеме, — мовила Фіскарошка, дивлячись із доброю сусідською любов’ю на пана Фийсу.
Довідничок та словничок діалектних та маловживаних слів
* Баюсатий бачі — вусатий дядько
* Бровза — харчова сода
* Будар — туалет у дворі
* Будюгови — жіночі труси
* Варіха — ополоник
* Варош — місто
* Водяноє-неправоє — недобрий дух
* Гавра — барліг
* Галя — так нарекли у народі репродуктор
* Ганна Ладані — відомий кукурудзовод, двічі Герой Соціалістичної Праці із Мукачівщини
* Гертикашна — туберкульозна
* До содухів праведних — на той світ
* Дудки — гроші
* Дяка, мати дяку — бажання, мати бажання
* Зафіштелити — задиміти
* Збийвіч — людина авантюрного характеру, яка зіб’є будь-якого праведника із вірного шляху
* Знюшкатися — зійтися
* Жівани — бандити, злодії
* Колодиця — замок
* Копоня — голова
* Крумплі — картопля
* Леквар — сливове повидло
* Лилик — кажан
* Линдик — чоловічий статевий орган
* Локтовня — жандармська управа
* Льондром — у блуд
* Мальфа — мавпа
* Марішка ти зелена — незлоблива лайка
* Мацур — кіт
* Мицьки — котики вербові
* Нанашка — хресна мати
* Нанашко — хресний батько
* Неволяшний — хуліган
* Оболок — вікно
* Парадичка — помідор
* Пасуля — квасоля
* Пенгів — колишня грошова одиниця Угорщини
* Писок — лице, — обличчя
* Райбати — прати, але тут у значенні “кохати”
* Ранташ — просмажена на олії мука для заправки перших страв
* Річка-фрай — вільно, досита.
* Серсама — інструмент, але тут мається на увазі статевий орган
* Тварь — обличчя
* Тичити — ставити тички для квасолі, яка плететься по них
* Торомбатий — товстогубий
* Файта — рід
* Франц Йовжка — Франц Йосиф, імператор Австро-Угорщини
* Цімбор — товариш
* Шаркань — міфічна літаюча змія
* Шелюги — нетріби
* Шіковний — працьовитий, легкий на підйом
ДИВОСВІТ ДМИТРА КЕШЕЛІ,
або
ЩО НАШІПТУЮТЬ ЙОМУ НЕБЕСА
Ім’я українського письменника-прозаїка, публіциста, драматурга, радіо- і тележурналіста нині добре знане на теренах рідного Закарпаття, України, ближчого й дальшого зарубіжжя. Народився він у приміському селі Клячанові — місто Мукачево майже поруч, але в ближчих своїх куточках геть приховане від прямого повсякчасного погляду сельчанина знаменитою горою Ловачкою, ще у прадавні часи заселеною працьовитим людом. Виокремившись із гірського пасма Вігорлат-Гутинського хребта, що різко переходить у велику Середньо-Дунайську низовину, вона ніби підкреслює свою окремішність, ба навіть свою виключність. У творах письменника гора носить й іншу, але теж жіночу назву — Меланія, таки приловила у свої життєдайні сіті не тільки прадавніх металургів краю, залізоробів, ще за чотири тисячоліття до Христової доби, а й нашого сучасника Дмитра Кешелю та його ближчих земляків.
Рідна земля з благословенними Карпатами, приреченими, за висловом знаменитого художника Рокуела Кента, народжувати митців, не поскупилася вділити своїх щедрот й Дмитрові Кешелі. Нагородила його твердістю духу, сформувала його неординарний художній світ, назавше сповнила серце патріотичними почуваннями, які визначили й раннє входження ще підлітка, школяра Дмитра в царину словесного мистецтва, й одну з посутніх особливостей його письма — пряму присутність у ньому авторського «я», закоханого у рідні обрії. Починав він короткими зразками малої прози, етюдами, або, як казав Франко, «психологічними студіями», чи, за визначенням Стефаника, «студіями й образками», покликаними до життя оточуючою природою і людьми, їх вабливістю, а подеколи й черствістю до відкритої добру і красі його душі, що дещо незвично, образно сприймає дійсність.
Становлення таланту прозаїка йшло в ключі ліричної прози з використанням дедалі ширшої палітри умовних способів письма й посиленням епічної
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери», після закриття браузера.