read-books.club » Сучасна проза » Цензор снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Цензор снів"

329
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Цензор снів" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 90 91 92 ... 110
Перейти на сторінку:
і що тут роблю.

— Андреас фон Поппель, до ваших послуг, готеляр і ресторатор, — проторохтів я з легким поклоном. — А ви, перепрошую, хто?

— Баронеса Марселіна Ґредель. То це ви готуєте бенкет? — тепер вона дивилась на мене, відкинувши злегка голову назад, як то роблять поціновачі картин. — Але мене цікавить, що означає ваше стрибання по залі?

— О, ваша милість, нічого особливого. Я лише намагався перевірити, чи не заслизький часом паркет, щоб, не приведи Господи, мої кельнери не слизькали й не гугупали разом з тацями.

— І як?

— Може бути. Хоча я все ж таки пораджу кельнерам натягнути на мешти чорні полотняні покрівці. Вони не кидатимуться в очі, але забезпечать безпечний рух.

— Гм, — повела бровами баронеса і, підійшовши до столу, понюхала букет. — Дивно, — промовила вона, — жодного запаху. Мертві квіти... мертві квіти...

Вона рвучко повернулася і зникла за запоною. Я здивовано провів її поглядом, а за хвилю до зали увійшов майордом.

— Все гаразд? — запитав він. — Нічого не бракує?

— Ні, слава Богу, все на місці. Скажіть, а де зараз барон і баронеса?

Майордом роззирнувся і тихо шепнув:

— Барона Річарда разом з дружиною забрало гестапо. Дружину відпустили, а барон... можливо, у тюрмі або в Янівському таборі.

— Не боїтеся мені розповідати такі речі?

Він сумно усміхнувся.

— А що мені втрачати? Той світ, у якому я був щасливим, уже не повернути.

— Я щойно бачив баронесу Марселіну. Розмовляв з нею.

Старий здивовано поглянув на мене.

— Справді? Вам неймовірно пофортунило. Вона з’являється не кожному.

— Як то?

— Баронеси Марселіни фон Ґредель нема вже на цьому світі років тридцять. Хоча я її бачив перед самим початком війни, вона тулила пальця до вуст, і очі її були нажахані.

Я рушив до заслони, шарпнув її, але за нею нікого не було.

— Так-так, — проказав майордом, — вона часами виходить звідти, а часами просто з гобелену, на якому її зображено у ловецькому одязі. Колись тут буяло життя всіма барвами. Щосезону ревіло в лісах п’ятсот п’ятдесят оленів-самців, а сарн водилося до двох тисяч. Ліси були поділені на окремі терени, кожен з яких мав свою колибу з кухнею, пивницею й кльозетом. Між окремими ловецькими стійками навіть був телефонний зв’язок. Пантрування звірини полегшувала система стежок, інколи навіть видовбаних у скелях. Брати Ґредлі мали власний оркестр з тридцяти шести музик, який презентував свій багатий репертуар на кожних ловах, а також під час різних урочистостей і свят. Ґредлі, скажу вам, витрачали величезні гроші на підгодовування звірини в лісі. То вже, прошу пана, стало легендою, якою була виняткова гостинність братів Ґредлів, а особливо Річарда. Товариство, що заїжджалося до палацу, поселяли безкоштовно під постійну опіку служби, забезпечували харчуванням, палацовою бібліотекою і розмаїтими розвагами у вигляді симфонічних концертів, театральних вистав та кіносеансів. їх обслуговувало шість «роллс-ройсів». Приїхати до Сколього на лови, організовані бароном, для кожного мисливця було винятковим святом. Хто тут лише не полював! І князь Демідов, який застрелив дев’ять оленів, і князь Льовенштайн, і містер Літтлдендейл з Лондона, граф Чіарчьяні з Італії, князь Альба з Іспанії і його побратим Дон Міґель Браґанца, князь Віртенберзький, власник броварні в Окоцімі граф Ян Ґьотц. Був то великий світ мисливців. Великих мисливців.

Він замріяно дивився у високе вікно, за яким розлягався парк, і на його віях бриніли сльози.

3

Заки ще гостей не було, я вирішив поглянути, що таги у бароновій пивниці, покликав Ванду, і ми разом зайшли у це грандіозне приміщення, в якому височіли стелажі вин, коньяків, ромів та інших напоїв. Я висмикнув пляшку рейнського, підморгнув Ванді, розкоркував і запропонував випити просто з горлянки. Вона не відмовилася, і ми спорожнили всю пляшку. Я помітив, як схвильовано піднімаються й опускаються її перса, і не міг стриматися, щоб не пригорнути й не поцілувати, вона не опиралася. Я погладив її перса і став розстібати блюзку, але тут уже вона почала злегка пручатися, правда, не настільки рішуче, аби я міг стримати свій натиск, і врешті я висадив її на стіл, а за мить ми уже кохалися з нестримним запалом, вона кусала мої губи й позойкувала, як мишка, під кінець я мусив затуляти їй вуста долонею, щоб не наробила репету на цілий палац. Закінчилося тим, що Ванда мені прокусила долоню. Довелося перев’язати. Після того ми випили ще одну пляшку і подалися нагору.

Наступного дня з самого ранку почали з’їжджатися гості з самого Берліна, Ґданська, Кракова і Варшави. Багато хто з них був з дамою. Авта під’їжджали за автами, почесна варта салютувала, оркестра грала марші й уривки з героїчних опер. Усіх гостей розводили по покоях. Райхсмаршал Герман Ґерінґ був огрядним чоловіком, який намагався ступати підкреслено рівно, повертаючи до співрозмовця не шию, а відразу пів тулуба, мовби демонструючи свою вищість. Дама, що його супроводжувала, була дебелою і теж величавою, на шиї у неї зблискувало діамантове кольє. Сестри Колібрі, знову вирядившись в народний стрій, кинулися до високого гостя з паляницею.

Я подався на задвір’я, перевірити роботу моїх батярів. М’ясиво вони завудили ще звечора, а тепер морочилися з оленем, крутячи його на рожні над вогнем.

— То та гойда Марина[113], жи ся приперла зі сраймаршалом, його кубіта? — спитав Додьо.

— Ціхо, — усміхнувся я. — То велика пані.

— Зацна пані з калабані, — відказав він. — Знаю я таких пань, жи панями стали під пурєдним хлопом.

— Ая, пурєдний, — буркунув Сериль, — та то курвий син.

— Хлопаки, — застеріг я їх, — поводьтеся пристойно. Ще хто почує, буде клопіт. Як спечете того оленя, то ся переберете в анцуґи. Я подам сигнал, оркестра заграє «аркана», а ви візьмете його на дрючок і повагом, гейби несли пані цісареву, занесете до зали, обійдете довкола столу... і все так само повагом, без поспіху. І жиби писки були на клямрі. Ні сміхів, ні хіхів.

— То так гейби ми кугось хували, не? — спитав.

— Не. Морди мают бути на ґлянц, а не як на похороні. А відтак поставите того дрючка з оленем на дві триноги біля самого коминка. Далі кухарі будуть краяти м’ясо і подавати кельнерам. А ви один за другим поважно виходите. І не крутите головами. Йдете просто і штивно. Все зрозуміли?

— Йо, —

1 ... 90 91 92 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цензор снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цензор снів"