Читати книгу - "Учень убивці"

— Я знаю.

— Він швидко помер, — сказав Барріч, наче заспокоюючи мене.

Я напружився, бо це була неправда.

— Він помер гідно, — виправив я Барріча. — Якби не він, то ти б дістав не один удар ножем.

Барріч завмер.

— Ти був там, авжеж, — нарешті промовив він. То було не питання, і я одразу зрозумів, що воно значило.

— Так, — невимушено відповів я.

Барріч у гніві підвищив голос.

— Ти був у ту ніч із собакою, замість того щоб використовувати Скілл?

— Барріче, це не…

Він відпустив мою руку й відсунувся від мене подалі.

— Залиш мене.

— Барріче, Ковалик ні до чого. Я просто не вмію користатися Скіллом. Тому дай мені зробити те, що я вмію. Дай мені бути собою. Я не використовую його з поганим умислом. Навіть без нього я добре ставлюся до тварин. Ти навчив мене цьому. Якщо я застосовуватиму його, то зможу…

— Не приходь більше до стайні. І тримайся подалі від мене.

Він повернувся до мене. На мій подив, його темною щокою котилася сльоза.

— Ти зазнав поразки? Ні, Фітце. Це я зазнав поразки. Я був занадто добрий з тобою, щоб вибити з тебе це, побачивши перші ознаки. «Добре виховуй його», — сказав мені Чівелрі. Це був його останній наказ. А мені не вдалося його виконати. А ти… Якби ти не бавився з Вітом, то навчився б володіти Скіллом. Гален зміг би тебе навчити. Не дивно, що він послав тебе у Фордж. — Барріч зробив паузу. — Бастард чи ні, але ти міг би стати гідним сином Чівелрі. А ти відкинув усе. Заради чого? Заради собаки. Я знаю, що для людини може значити собака, але не можна перевертати все своє життя заради…

— То не просто собака, — майже грубо промовив я. — Ковалик був моїм другом. Я це зробив не лише заради нього. Я перестав чекати і повернувся заради тебе. Раптом тобі потрібна моя допомога? Ковалик помер кілька днів тому. Я знав це. Але я повернувся заради тебе, сподіваючись, що чимось тобі допоможу.

Барріч так довго мовчав, і я подумав, що він більше нічого не скаже.

— Не треба було, — тихо промовив Барріч. — Я сам про себе подбаю. — А тоді додав різкіше: — Ти знаєш, що я завжди дбаю про себе сам.

— І про мене, — нагадав я. — Ти завжди дбав про мене.

— Нічого хорошого для нас ця триклята турбота не принесла, — повільно сказав він. — Бачиш, до чого я тебе довів. Ти став… Іди звідси. Просто йди.

Барріч знову відвернувся, і я відчув, як щось залишає цього чоловіка.

Я повільно встав.

— Я підготую розчин для промивання ока. Після обіду принесу.

— Не треба мені нічого приносити. Не треба мені жодних подачок від тебе. Йди, куди хочеш, і роби, що хочеш. З тобою все закінчено, — Барріч говорив, відвернувшись до стіни. У його голосі не було жалю до жодного з нас.

Виходячи зі шпиталю, я подивився назад. Він не рухався, але навіть його спина, здається, постаріла і зменшилася.

Так я повернувся до Оленячого замку. Через те, що я не помер, мало хто радів, та й я не давав нікому такої можливості. Після шпиталю одразу ж повернувся у свою кімнату, де помився і змінив одяг, а потім заснув, але спав погано. До кінця фестивалю Весни я вечеряв уночі на кухні на самоті. Я написав записку королю Шрюду, де висловив своє припущення, що пірати регулярно користаються колодязями у Форджі. Але не дістав жодної відповіді й був радий цьому, бо не хотів ні з ким спілкуватися.

Гален дуже пишно представив свою групу королю. Окрім мене, не повернувся ще один хлопець. Мені соромно, що зараз не можу згадати його імені. Якщо колись і знав, що з ним трапилося, то тепер забув. Як і Гален, я забув про нього, як про щось несуттєве.

Того літа Гален лише один раз поговорив зі мною, і то не звертаючись безпосередньо до мене. Ми перетнулись у дворі десь після завершення фестивалю Весни. Він ішов разом з Регалом, розмовляючи. Коли вони проходили повз мене, він подивився на мене крізь голову Регала і промовив насмішкуватим тоном:

— Живучіший за кішку.

Я зупинився й пильно дивився їм услід, поки не змусив їх обернутися. Я змусив Галена подивитись мені в очі, а потім посміхнувся і кивнув. Я ніколи не звинувачував Галена в тому, що він хотів послати мене на смерть. Після того він мене більше не помічав, постійно дивлячись кудись повз або ж виходячи з кімнати, коли я заходив.

Здавалося, втративши Ковалика, я втратив усе. Або ж я зруйнував це все через своє горе. Я похмуро тинявся замком, вдало знущаючись із тих дурнів, що наважувалися заговорити зі мною. Блазень уникав мене, та й Чейд не приходив. Я тричі бачився з Пейшенс. Двічі робив слабкі спроби бути ввічливим, але третього разу я просто встав і вийшов, коли мені набридло її базікання про те, як обрізають троянди. Після того вона більше мене не викликала.

Але потім я відчув, що мені потрібно з кимось спілкуватися. Після втрати Ковалика я відчував велику порожнечу і не думав, що вигнання зі стайні принесе стільки лиха. Наші випадкові зустрічі з Баррічем були надзвичайно незручними, поки ми не навчилися без щему в серці вдавати, що не помічаємо один одного. Я дуже хотів піти до Моллі й розповісти про все, що мене добило, про всі події, які сталися зі мною, коли я вперше прибув до Оленячого замку. Чітко уявляв, як ми сидимо на пляжі, а я розповідаю їй про свої пригоди. Коли закінчу, вона не засуджуватиме і порад не даватиме, а просто візьме мене за руку і мовчки сидітиме. Нарешті вона все дізнається, і мені більше не доведеться від неї нічого приховувати. Але то були тільки мої мрії. Я страшенно сумував і боявся так, як боїться хлопець, який закохався в дівчину на два роки старшу за себе. Якщо я розповім їй про свої негаразди, вона подумає, що я просто нещасна дитина, і пожаліє мене. А раптом вона мене зненавидить за все, чого я не розповідав їй до цього? Ця думка десятки разів відганяла мене від Баккіпа.

Але через два місяці, коли я