Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

Моя радість від новопридбаного взуття кудись миттєво випаровується, і на її місце приходить підозра, і слідом виникає резонне запитання: звідки вона знає про руку? Так, не вистачало ще знову звертатися до своєї геніальної теорії про зв'язок із монстром. Синяк, може, побачила просто?

- Навіщо вона тут? - запитую в Маратика, який напрочуд похмурий і мовчазний.

- Хан наказав обробити вашу рану, - усміхається Айгуль, відповідаючи на запитання замість заступника.

Злегка скрививши гарний ротик, заходить до моєї камери й опускається навпочіпки поруч зі мною, ставлячи тацю на підлогу, простягає до мене свої чисті руки без натяку на мозолі та шрами. Навіть на вигляд шкіра її рук м'яка і гладка, немов атлас кольору слонової кістки.

- Прошу, дозвольте мені виконати доручення Хана, - просить вона, але її погляд говорить зовсім про інше.

Простягаю їй поранену руку, в засохлій крові, бруді та іржі з решітки. Ледвіжка зволікає, перш ніж торкнутися мене, що цілком зрозуміло, судячи з усього, вона в житті не бувала в подібних місцях і нічим подібним теж не займалася. Сумніваюся, що вона тримала в руках за все своє життя щось важче за цю тацю.

- Пан так переживає за вас, Хатун, не можна засмучувати чоловіка, - примовляє дружина з другим порядковим номером, вкладаючи в ці слова явний для нас підтекст.

Нарешті, взявши мене за руку знизу, вона почала вільною рукою змочувати шовкові серветки у воді та змивати кров і бруд з долоні. Для першого разу справлялася вона непогано, болю я майже не відчувала. Маратик же, як спостерігач, стояв за ґратами й не втручався в процес і, здається, старанно намагався не дивитися на сусідню камеру. Причому саме його старання не дивитися туди були дуже помітні, оскільки він неприродно високо підняв підборіддя і схилив голову в бік. Руки при цьому зчепив у замок за спиною, з нейтральним виразом обличчя дивлячись чи то на нас з Айгуль, чи то в нікуди. Кішка, чи що, між ними пробігла? Так, я знову занадто романтизую їхні незрозумілі стосунки.

- Ваша сукня теж зіпсована, - примовляє ледвіжка після того, як очистила мою руку від запеченої крові.

Поки вона із зусиллям відкриває маленьку коричневу баночку, оглядаю свою долоню. Тепер там має красуватися поріз у вигляді хреста, але його там немає, видно лише одну вертикальну лінію свіжого порізу. Майже загоєний рубець від маленького кинджала монстра зник, немов і не було його ніколи. Знаходжу поглядом Маратика, але не можу зрозуміти, про що він зараз думає. У їхній розмові з монстром згадувалося подібне, тільки замість слова шрам використовувалося слово "відмітина". Можливо, це щось на зразок кілець у нашому світі? Неспроста ж один шрам пропав, варто було поранити руку чужою Гардою. У нас також каблучки змінюють у разі другого шлюбу, після смерті першої пари.

- Гей! - дзвінко і з войовничими нотками в голосі вигукує Настасія, а потім чую, як голосно гуркочуть її кайдани об ґрати. - Ти!

Ані краплі не сумніваюся, до кого моя подруга звертається, але все ж таки повертаюся, щоб подивитися на обличчя Маратика. Дивіться, яку маску незворушності надів на обличчя, а вуха-то лілові!

- Я до тебе звертаюся! - Настасія піднялася на ноги та простягнула руку крізь ґрати, ваблячи сіренького до себе. - Іди сюди.

І адже Маратик узяв і підійшов до неї, майже до самої решітки підійшов. Від такого повороту я трохи оторопіла, та ще й Айгуль щось із ліками зволікає, чи то відкрити баночку з маззю не може, чи то що ще.

- А чи не занадто багато ти собі дозволяєш, полонянка? - нагнав суворості Маратик так, що я аж здригнулася від звуку його голосу.

- Ти кайдани мої зніми, і я тобі покажу, що собі дозволяю, - із загрозливими веселощами заявила Настасія, і моя хвора фантазія сприйняла цю фразу як флірт чарівниці.

- Для тієї, хто програв, ти надто багато махаєш кулаками після бійки, - іронічно посміхається Маратик, але від ґрат не відходить.

Судячи з його самовдоволеного тону й того, що він не відриває погляду від Настасії, вперше можу визнати його чоловіком. Так нікудишньо фліртувати можуть тільки чоловіки, відповідаю. Ні, щоб комплімент зробити, злить її.

- Це після чесної бійки кулаками не махають, але нашу я такою назвати не можу! Ти зайшов зі спини й оглушив мене закляттям, поки я билася з вашим монстром! - зривається на крик Настасія і якось незбагненним чином примудряється схопити його через ґрати за одяг і притягнути до неї.

Зайшов? Схоже, Настасія вже в курсі, що Маратик - чоловік, тепер зрозуміло, чого він на неї так старанно не дивився: образився. Спаситель, він і ображається по-жіночому.

- На війні немає правил бою, жінкам там робити нічого, - він хоч і не здогадується про це, безперечно наривається, ображаючи Настасію подібними заявами. - Радій, що ще жива, жінко.

У цей момент Настасія знову різко хапає сіренького, але цього разу ледь не прикладає головою об ґрати, а потім шепоче щось на вухо. Я сіпнулася до решітки, щоб почути, але Айгуль схопила мене за руку і потягнула назад. Обертаюся на неї, розуміючи, що вона спеціально мені завадила. Вона вже відкрила баночку, і на шматку шовку в неї якась темно-зелена жижа з трав. Навіть попри те, що людина вона неоднозначна, можу зрозуміти, чому вона на боці сіреньких. Ледвізьких жінок вчать із дитинства підлаштовуватися під чоловіка, по-іншому в них не прийнято. Розумію, що іншого моменту не буде, тому нахиляюся до Айгуль.