Читати книгу - "Моя всупереч, Алекса Адлер"

Решту дня, який мав стати моїм вихідним, я провела, по суті, за роботою. Всіляко намагаючись відволіктися від того, що сталося, і заспокоїтися. Мені це теж потрібно. Набагато більше, ніж Сетору.

Насамперед, звісно, поспілкувалася з главою Чорних на-агарів.

Ні-одо Аракеш, коли я з'явилася в панорамному кабінеті, на моє полегшення, ніяк не показав якогось невдоволення довгим очікуванням. Як тільки я зайняла своє місце на одномісному дайраті, яскраво освітленим червонуватими променями Кюар, що майже торкнулося горизонту, Чорний з незворушним виглядом узявся до доповіді.

А з доповіді намалювалася цікава картина. Прямих доказів главі нашої розвідки добути не вдалося, але навіть непрямих було достатньо, щоб ще сильніше запідозрити, що смерть консула Еска-авада не була випадковою.

Дагрієць не був немічним старим, справді не страждав незграбністю, плюс представників їх раси не так просто вбити, особливо з урахуванням рівня розвитку технологій і медицини в республіці. Багато хто там не цурається генних поліпшень та модифікацій в організмі, збільшуючи термін життя, покращуючи здоров'я, витривалість, фізичні параметри тощо. Консул, за даними Аракеша, теж не гидував такими операціями.

Тут я мимоволі згадала власний досвід, операційний стіл у цинотів, всеосяжний біль, і, не стримавшись, нервово зіщулилася. Але змусила себе зосередитись на тому, що мені розповідав ні-одо.

Обставини, за яких виявили тіло консула, за його словами теж виглядали дивно. Буквально всі домочадці, які проживають в особняку дипломата, за неймовірним збігом обставин, того дня були відсутні: дружина поїхала на виставку, дочка до подруги, старша покоївка маєтку взяла вихідний, щоб відвідати хворого сина, управитель напередодні сам несподівано захворів. А охорона… чомусь лише за годину з гаком помітила, що їхній підопічний проломив собі череп.

Але де в чому я все-таки помилилася. У інсі Зеа-ма очевидного мотиву вбивати його, на перший погляд, не було. Вона, на перший погляд, навіть не планувала замістити свого начальника на його посаді, оскільки незадовго до його загибелі подала Сенату прохання про відставку, яку сенатори вже практично схвалили, але були змушені відкликати це рішення, щоб не зривати дипломатичну місію в Аша-Ірон. Саме через смерть консула. Віце-консулу довелося терміново замінити свого наставника і відправитися в імперію замість нього.

− Чому вона подала у відставку? − здивовано поцікавилася я в Аракеша. – Це досить висока посада: вплив, шана, можливості… Який їй сенс від цього відмовлятися?

− Мої інформатори повідомляють, що інс-с-сі Зеа-ма не так давно прийняла залицяння одного із с-с-сенаторів. І в колі с-с-своїх знайомих не приховувала, що майбутній чоловік бажає бачити її хранителькою с-с-серця дому, а не дипломатом, − просвітив мене на-агар. − С-с-сенатор Ваадор, голова одного з с-с-старших домів Дагри й батько кількох дочок від перших дружин, дуже с-с-сильно бажає отримати законного спадкоємця. Тому і зробив ставку на поважну вдову, яка народила своєму першому чоловікові двох синів. Причина відс-с-ставки інс-с-сі Зеа-ма... виглядає досить правдоподібно.

− Ви сумніваєтеся у її правдивості? – підняла я брови.

Хоча на тлі того, як вона їла очима Сетору, я теж, мабуть, сумніваюся. Не схожа ця синя особа на закохану наречену. От ні крапельки.

− Надто легко інсі поступилася с-с-своєму майбутньому чоловікові, − задумливо підтиснув губи Аракеш, − для тієї, хто так довго і ретельно йш-ш-шов до влади. До того ж у мене є відомості, що її старший син Наксар вже не раз зустрічався з дочкою покійного консула. Якщо він почне залицяння й одружиться з єдиною спадкоємицею Еска-авада... картина виглядатиме зовсім інакше.

Цікаво, це той самий син, якому вона мою Соню хотіла подарувати?

− Думаєте, ця синя особа вдала, що йде з посади, для забезпечення собі алібі?

− Що таке алібі? – зацікавлено схилив голову набік голова розвідки.

− Ну-у-у-у, насправді це слово до ситуації, мабуть, не дуже підходить, − зніяковіла я. – Алібі − це твердий доказ невинності, коли підозрюваний під час злочину перебував у іншому місці. А тут доказ невинності у вигляді відсутності мотиву.

− Цікаво, − ікласто посміхнувся Аракеш. − Так, я припус-с-скаю думку, що с-с-ситуація з відставкою була розіграна задля відведення підозри.

− Я хочу, щоб за нею цілодобово стежили. Не подобається мені ця особа, – подивилася я на свого радника із зовнішньої політики. – Особливо на тлі здобутої вами інформації.

− Звичайно, імператриця. Не турбуйтеся. За усією дагрійською делегацією ведеться цілодобовий… нагляд. А за інсі Зеа-мa ос-с-собливо. У мене поки що все, якщо будуть нові відомості, я вам відразу повідомлю, − вклонився мені чорний на-агар. − У вас-с-с будуть для мене ще якісь термінові завдання?

− Ні, поки що все. Дякую, − похитала я головою, теж підводячись.

− Чи можу я с-с-спитати? – задумливо нахмурившись, подався до мене змій.

− Про що? − підняла я на нього погляд.

− Ви дійсно відчинили двері до серця Маран-Деш?

− Прочинила, − виправила я його. – На дві мої долоні, не більше.

− Це вж-ш-ше дуже багато важить. Я чув стародавні перекази, що серце Маран-Деш колись вважалося воротами в інші всес-с-світи. Саме через них, якщо вірити деяким легендам, у наш-ш-ш прийшов Аб-с-солют.

− Не знала цього, − не стала я приховувати подиву. Про себе зазначивши, що це багато чого пояснило б.

− Так. Прийш-ш-шов з іншого всесвіту і був не один такий. Ціла раса. Богари. Божественні гіганти, деміурги, спроможні створювати світи. Творці й руйнівники, позбавлені прихильностей дослідники й мудрі прародителі цивілізацій, як Абсолют. Мож-ш-шете запитати у рі-одо С-с-сетору... якщо у вас-с-с буде така нагода, − примружився Чорний. − Він напевно знає набагато більш-ш-ше про них і їхні діяння.

− Дякую. Обов'язково спитаю. А чому двері зачинилися, ви випадково не знаєте? − запитала про всяк випадок. А раптом таки знає. Раптом цьому чорнохвостому пронозі й всезнавцю відомо те, чого не знають навіть Владущі?