Читати книгу - "Тринадцята казка"

Нелегку загадку доведеться мені розгадувати! Пізніше я, звісно, переписала щоденник, але у переддень свята у вагоні було повно людей, тож скористатися олівцем не вдалося. Скоцюрбившись, я сіла біля вікна і вперлася носом у книжку, прискіпливо розглядаючи літери та слова і намагаючись їх розшифрувати. Спочатку мені давалося одне слово з трьох, але згодом, коли я стала розуміти сенс написаного, слова самі зустрічали мене на півдорозі, винагороджуючи мої зусилля новими й новими відкриттями. Нарешті очі мої звикли до тексту настільки, що я могла гортати сторінки щоденника майже так само швидко, як і при читанні звичайної книжки.

І ось у переддень Різдва тут, у поїзді, Естер ожила.

Не буду випробовувати вашого терпіння і переказувати її щоденник у тому пошкодженому, фрагментарному вигляді, в якому я його отримала. Звісно, мені довелося впорядкувати його — гадаю, Естер на моєму місці вчинила б так само. Це було цілком у її дусі. Я впоралася з усіма перешкодами: сумніви замінила певністю, відтінки — чіткими кольорами, порожнини — субстанцією. Я інколи навіть додавала слова від себе, слова, яких сама Естер не писала, але можу заприсягтися, що коли я й зробила якісь помилки, то вони були несуттєвими; найважливіші місця щоденника я перевіряла знову і знову, доки сумніви щодо значення написаного не зникали остаточно.

Усього рукопису я переповідати не буду — тільки деякі відредаговані пасажі. У своєму виборі я керувалася важливістю цих уривків для мого дослідження, а також бажанням дати вам точне уявлення про життя Естер в Енджелфілді.

* * *

Садиба Енджелфілд на відстані має досить пристойний вигляд, хоча фасад його виходить не туди, куди належало б, а вікна розташовані неправильно. Але при наближенні до будинку відразу впадає в око той стан занепаду, до якого його довели. Цілі секції кладки перебувають у жалюгідному і небезпечному стані, бо вивітрилися і розкришилися від негоди. Віконні рами трухлявіють. Схоже також, що деякі місця покрівлі пошкоджено буревіями. Треба буде відразу ж перевірити стелі у горішніх кімнатах.

Біля парадного входу мене зустріла економка. Хоча вона й намагалася це приховати, та все одно я відразу побачила, що в неї проблеми зі слухом та зором. З огляду на її вік, у цьому немає нічого дивного. Саме її похилим віком і пояснюється жалюгідний стан будинку, та родина Енджелфілдів, мабуть, просто не хоче виганяти економку після того, як вона вірою і правдою прослужила їм усе життя. Їхня відданість мені імпонує, але не розумію — чому б не найняти на допомогу місіс Дюн молоду і дужу служницю?

Місіс Дюн розповіла мені про хазяйство. Уже багато років родина Енджелфілдів удовольнялася вкрай недостатньою, за загальними уявленнями, кількістю челяді; до цього вже звикли, і це вважалося чимось цілком нормальним. Не знаю, чи це й справді нормально, зате я з’ясувала, що, окрім власне родини, у будинку мешкають тільки місіс Дюн та садівник на ім’я Джон Діґенс. У заповіднику біля маєтку водяться олені (хоча тут уже давно не полюють), але чоловіка, який їх доглядає, ніхто і ніколи не бачив; здогадно, він дістає вказівки від того самого правозаступника, який найняв мене і який є управителем маєтку (якщо цим маєтком взагалі хтось управляє). Коштами на регулярні господарські витрати розпоряджається місіс Дюн. Я припустила, що Чарльз Енджелфілд щотижня перевіряє рахункові книги і квитанції, але місіс Дюн у відповідь тільки розсміялася і поцікавилася, чи вона й справді схожа на людину, яка буде робити скрупульозні записи у рахунковій книзі. Украй незвичний спосіб ведення справ, якщо не сказати більше!

Утім, я зовсім не вважаю, що місіс Дюн — людина ненадійна і не варта моєї довіри. Навпаки: все, що я побачила, свідчить про те, що жінка вона добросерда й чесна, і в мене є надія, що коли я краще з нею познайомлюся, то виявиться, що деяка стриманість та мовчазність місіс Дюн пояснюються лише її глухотою.

Я виконала деякі письмові розрахунки, щоб продемонструвати містерові Енджелфілду переваги ретельного ведення фінансових паперів, і мала намір запропонувати свої послуги у виконанні цих обов’язків, якщо він переобтяжений справами і не має часу цим займатися. Дійшовши такого висновку, я вирішила, що час зустрітися з моїм роботодавцем, але була неабияк здивована, дізнавшись від місіс Дюн, що той цілісінький день проводить у колишніх дитячих кімнатах і не виявляє ані найменшого бажання їх покидати. Після численних і тривалих розпитувань я нарешті дізналася, що хазяїн будинку страждає на якусь психічну хворобу. Яке нещастя! Чи може щось збудити глибше співчуття, ніж мозок, що втратив здатність функціонувати належним чином?

Місіс Дюн трохи розповіла мені про себе і пригостила чаєм (я чемно вдала, що випила його, але насправді вилила у раковину, бо після того, як побачила, у якому стані перебуває кухня, вже не була впевнена у чистоті чашки). Економці вже за вісімдесят, вона самотня і все своє життя прожила в Енджелфілді. Цілком природно, що невдовзі розмова наша торкнулася самої родини. Місіс Дюн знала матір двійнят маленькою дівчинкою і молодою жінкою. Вона підтвердила те, про що я вже встигла здогадатися: мене найняли сюди саме тому, що матір двійнят було відправлено до божевільні через розумовий розлад. Місіс Дюн так хаотично описала події, які передували відправленню матері двійнят до психлікарні, що я так і не зрозуміла до пуття, чи вдарила місіс Марш усе-таки дружину лікаря скрипкою по голові, чи не вдарила. Та навряд чи це має велике значення: цілком очевидно, що психічні хвороби у цій родині мають спадковий характер, і, мушу зізнатися, серце моє закалатало, коли цей факт знайшов підтвердження. Бо що цікавого в тому, щоб виконувати вказівки розважливих людей, чий розум працює чітко і злагоджено, як годинник? Який інтерес у тому, щоб виховувати вже вихованих дітей — дітей із чистими помислами і благородними намірами? Ні, саме робота в Енджелфілді — те, що мені потрібно. Я не тільки готова до такої роботи — я роками прагнула саме її. Нарешті я матиму можливість сповна застосувати свою методику виховання і перевірити її ефективність!

Я спиталася і про родину батька двійнят: хоча містер Марш і помер, і діти ніколи не знали його, все одно в них тече його кров, справляючи вплив на їхню вдачу. Утім, місіс Дюн змогла розповісти