Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

Тереса палко обурювалася. Дивилася на Джозефа палаючими очима і сварила: як насмілився? Хотів він сам знати відповідь на це питання. Чому маленька настирлива староста так вабить його, що він втратив контроль? Це зовсім не схоже на Джозефа. Він уміє тримати себе в руках. Він урівноважений та холоднокровний. Але дівчисько викликає у нього незрозумілу реакцію. Її рука на його стегні — це було вище його сил. Йому так непереборно захотілося втілити в життя одне зі своїх видінь, що він одразу ж і втілив.

Тереса продовжувала красномовно обурюватися. І він продовжував бути з нею цілком згоден, але найпідозріліше — не відчував жодного каяття з приводу скоєного. Поцілунок подарував вкрай гостре задоволення. Яке каяття? Джозефа мучило єдине бажання — йому хотілося продовження.

Дідько! Може, дівчисько має рацію? Може, на ньому справді приворот? Приворот на Тересу. А на кого ще? Вона ж єдина, хто сидить у його голові день і ніч. Адже вона зачепила його одразу, з першої зустрічі. З яким натиском дівчина увірвалася в його ранок! Йому сподобалося геть усе — навіть чайник у її руках. В ній підвищена концентрація розуму та темпераменту — Джозефа таке заводить. Його збуджує навіть її уїдливість та настирливість.

Приворот? Ні, тут все ж таки щось інше. Тереса точно не з тих дівчат, хто полюватиме на чоловіка з гаслом: для досягнення мети всі засоби згодяться. Мисливиці поводяться зовсім інакше — солодко співають і ніжно стелять. А цей дрібний монстр тільки тим і займався, що доводив Джозефа до сказу. Мета мисливиці — причарувати, але навіщо це Тересі? Адже в неї вже є майже наречений.

Краще б Джозеф про нього не згадував. Думка, що Гоцький ось-ось заручиться з Тересою, неймовірно дратувала. Заручиться і отримає на неї всі права. У голові не хотіло вкладатися, що ЙОГО дрібна розумна староста стане чиєюсь там нареченою.

— От саме про вашого нареченого я й хотів поговорити, — заявив Джозеф. — Він вам зовсім не підходить.

Дівча, певна річ, обурилося. Її зелені очі і без того виблискували, а тут і взагалі у них сплеснулося рідке гаряче полум'я. Вона, звичайно, не здогадувалася, якою принадно вродливою зробили її його поцілунки. Рум'янець палив її щоки, і волосся було спокусливо скуйовджене.

Джозеф не втримався — почав поправляти пасма. Одне за одним. Дівча гнівно видихало щоразу, коли він заправляв їй чергову порцію волосся за вухо. При цьому вона не намагалася відсунутись і лише сердито поцікавилася:

— Чому ж не підходить?!

— Вам потрібен зовсім не такий наречений, — наполягав Джозеф. — Вам потрібен геть інший.

— Який, наприклад? — уїдливо поцікавилася вона, намагаючись збити з пантелику.

— Такий, наприклад…

Ну і кого ж навести як приклад? Знала дрібна провокаторка, як поставити запитання. Джозеф у думках перебирав варіанти. Який чоловік виглядав би гідно поруч із Тересою? Який би підійшов її за темпераментом? Та ніякий! Жоден кандидат Джозефу не подобався. Категорично!

— …як я! — закінчив він фразу не менш уїдливо, ніж дівчина поставила запитання.

— Як ви? — вона подивилася спантеличено.

А чому дівчина дивується? Принаймні він запропонував кращий варіант за Гоцького. Але вона все одно виглядала розлюченою, а Джозефа вже несло далі.

— Як я, — безапеляційно підтвердив він і, щоб не втрачати ініціативи, продовжив у тому ж нахабному тоні: — Після того, що сьогодні сталося, я взагалі зобов'язаний зробити вам пропозицію!

Сперечатиметься? Де її бездоганна логіка? Майже роздягнений Джозеф, який п'ять хвилин тому з захопленням цілував її, має набагато більше прав робити їй пропозицію, ніж Гоцький.

Ні, сперечатися вона не стала. Розгубленість залишила її, ніби щойно їй все було незрозуміло, а тепер, навпаки, все стало ясно.

— Знову декламуєте репліки зі спектаклю? — з розумінням кивнула вона. — А я так поки що й не мала можливості потрапити на прем'єру.

І тут Джозеф згадав, що вже одного разу вимовляв схожу фразу. А потім оговтався, і довелося виплутуватися з ситуації не надто витонченим чином. А дівчисько, виходить, все пам'ятає?

— Дьєре Джозефе, я тут подумала… Скажіть, а у вас раніше бувало таке, щоб у стресовій ситуації ви почали декламувати?

Запитувала це Тереса з вкрай серйозним виглядом, як лікар у хворого.

Вона присунулася ближче і з азартом почала говорити:

— А я знаю, в чому справа. Це пристріт! Це він так діє на вас.

Настала черга Джозефа дивуватися.

— Хіба бувають прокляття, які спонукають декламувати репліки зі спектаклів?

— Не знаю. Але бувають же пристріти, що викликають напади гикавки або безпричинного сміху, отже, можуть бути й такі, що викликають напади декламування. Дивіться, ви ж самі сказали, що можливо це пристріт на кар'єру. А уявіть, як можна зіпсувати кар'єру будь-якому чудовому професору, якщо прокляття спонукатиме його виголошувати неочікувані фрази в несподіваних ситуаціях? "Повинен зробити вам пропозицію" — це ще досить невинний варіант, — запевнила Тереса. — А ось, наприклад, йде педрада, обговорюються проблеми порядку денного, успішність там, дисципліну, а ви: "Бути чи не бути? Ось у чому питання!"

Тереса вимовила фразу зі спектаклю, що торік наробив багато шуму, з таким пафосом, що у Джозефа описана нею ситуація просто таки постала перед очима. Педрада. Керівництво академії обговорює поточні питання. І тут він піднімається з-за столу і, шалено жестикулюючи, запитує про сенс життя.

— Мабуть, якесь розумне зерно у ваших словах є, — погодився Джозеф.

Що ж змусило його двічі повторити ту саму фразу?

— Думаю, є сенс продовжити спроби зняття пристріту, — зробив він висновок. — Ідіть за новою порцією холодної води, — наказав їй, відчуваючи приплив енергії.

Думка про те, що вони знову все повторять, приємно розбурхувала.

— Ні, дьєре Джозефе, гадаю, не варто, — остудила його запал Тереса. — Нам не вдасться повторити той ранок. Немає елемента несподіванки, тож емоції не ті. І я вже не кажу про те кричуще, чим усе закінчилося. Врахуйте, я заплющила очі на те, що сталося, лише тому, що вважаю вас постраждалим і вразливим через пристріт.