Читати книгу - "Мандри убивці, Робін Хобб"

сюди-туди. Навіть і тоді вітри можуть бути непевними, але добра команда може переправити баржу — чи під вітрилами, чи на веслах — і на той берег, і назад. Та о цій порі року це тільки гаяння часу. Що п’ять днів зриваються бурі, а в інші дні вітри дмуть в один бік і несуть як не зливи, то сльоту й сніг. Це добрий час, щоб їхати до нашого міста з гірського боку, якщо не боїшся змокнути, змерзнути і всю дорогу збивати лід з такелажу. Одначе ти не знайдеш жодної великої вантажної баржі, яка б випливла звідси до наступної весни. Є малі суденця, що перевозять людей на той бік, але це дорого й ризиковано. За такі переправи платять золотом, а то й життям, якщо шкіпер помилиться. Щось ти не скидаєшся на досить грошовитого для цього, чоловіче, і це ще не кажучи про сплату королівського податку за переправу.

Хоч він був хлопчиськом, проте знав, що каже. Чим більше я розпитував, тим частіше чув те саме. Гірська відьма перекрила перевали, а гірські розбійники нападають на невинних подорожніх і грабують їх. Тож подорожніх та купців завертають на кордоні — для їхнього ж блага. Війна на підході. Від цього моє серце крижаніло, я ще сильніше впевнювався, що мушу дістатися Веріті. Та, коли я наполягав, що мушу дістатися Гір, і то швидко, мені порадили роздобути п’ять золотих за переправу на той бік озера, а ще удачі. Один чоловік натякнув, що чув про не зовсім законну діяльність, і як зацікавлюся нею, то зароблю потрібну суму за місяць чи й швидше. Але я не зацікавився. І так мусив змагатися з аж надто численними труднощами.

Йди до мене.

Я знав, що якось це зроблю.

Я знайшов дуже дешевий заїзд, занедбаний і незатишний, та принаймні там не надто сильно пахло димком. Постояльці не могли собі на нього дозволити. Заплатив за нічліг і дістав сінник на відкритому горищі над спільною кімнатою. Так принаймні сяке-таке тепло здіймалося сюди разом із цівкою диму з каміна внизу. Я розклав плащ і решту вбрання на стільці біля сінника. Нарешті міг повністю їх висушити — вперше за кілька днів. Пісні та розмови, гучні й тихі, були постійним рефреном моїх намагань заснути. Не було жодного відособлення, тож нарешті я встав і рушив до парової лазні за п’ять дверей далі. Там прийняв гарячу ванну, за якою давно вже скучив. А ще приємно було знати, що вночі я спатиму в постелі, хоч і не надто добрій.

Я такого не планував, але виявилося, що це ще й чудова можливість вислухати всі чутки та поголоси, які ширилися Синім озером. Уже першої ночі я довідався куди більше, ніж хотів, про якогось молодого шляхтича, що зістругав дитину не одній служниці, а відразу двом, а також дізнався найдрібніші деталі великої бійки в заїзді за дві вулиці звідси. Вона позбавила Джейка Червоного Носа тієї анатомічної деталі, яка дала йому ім’я, бо її відкушено Криворуким Писарем.

Другої ночі в заїзді я почув поголос, що за пів дня їзди від Джерела Джернігана знайдено дванадцятьох королівських стражників, убитих розбійниками. Пізніше він доповнився описами тіл, розірваних і над’їдених звірами. Я вважав цілком імовірним, що тіла знайшли стерв’ятники й дісталися до них. Але хтось поєднав між собою різні історії, і закружляли зловісні розповіді, що це неодмінно справа бастарда-віттера, який обернувся вовком, аби втекти з оков холодного заліза, і кинувся на всю компанію при світлі місячної повні, давши волю своїй дикій ненависті до солдатів. З того, як оповідач мене описав, я міг не надто перейматися викриттям. При світлі вогню мої очі не світилися червоним, з рота мені не стирчали ікла. Та я знав, що будуть ще й інші, прозаїчніші описи. Регалове обходження зі мною залишило мені набір шрамів, які тяжко було приховати. Я почав розуміти, як складно було Чейдові працювати з його пошрамованим обличчям.

Борода, яка колись так мене дратувала, тепер уже здавалася звичною. Укладалася в жорсткі кучерики, що нагадували мені про Веріті й були такими ж неслухняними, як у нього. Синці та садна, залишені мені Болтом, переважно зблякли, хоча плече на холоді довго й нудно боліло. Волога свіжість зимового повітря зарум’янила мої щоки, на щастя, зробивши край шраму не таким помітним. Поріз на передпліччі давно загоївся, але зі зламаним носом я небагато міг зробити. Та це більше мене не вражало, коли я бачив себе в дзеркальці. Зміркував, що я у певному сенсі творіння Регала такою ж мірою, як і Чейдове. Чейд тільки навчив мене вбивати, Регал перетворив мене на справжнього вбивцю.

Третього вечора в заїзді я почув плітки, від яких мене обсипало морозом.

— Сам король це був, аякже, і з ним головний Скілл-чародій. Плащі з найкращої вовни, а довкола коміра та на каптурі стільки хутра, що годі розгледіти обличчя. Їхали на чорних конях, а сідла золоті, такі вже багаті, що сідайте, прошу, а за ними цілий полк золото-коричневих, та все верхи. Очистили всю площу, щоб вони могли проїхати, стражники очистили. То я й спитав чолов’ягу коло мене: гей, а що воно таке, знаєш? І він сказав мені, що це король Регал власною персоною прибув до міста, аби особисто довідатися, що діє з нами гірська відьма, і покласти цьому край. Ба більше! Кажуть, що король прибув, аби вистежити Рябого чоловіка та бастарда-віттера, бо добре відомо, що вони злигалися з гірською відьмою.

Я почув це від жебрака з каправими очима, якому вдалося випросити достатньо, щоб купити кухоль гарячого сидру та попивати його в заїзді біля каміна. За таку свіжу чутку він заробив іще кухоль, а господар ще й виклав йому вже не нову розповідь, як то бастард-віттер замордував дюжину королівських стражників і випив їхню кров, бо так йому потрібно для його магії. Мене охопили суперечливі почуття. Розчарування, бо мої отрути, здається, ніяк не зашкодили Регалові. Страх, що він може мене виявити. І шалена надія, що я матиму, може, ще один шанс, перш ніж знайду спосіб дістатися Веріті.

Мені майже не довелося розпитувати. Наступного ранку виявилося, що все Синє озеро збурене прибуттям короля. Минуло багато років, відколи коронований монарх востаннє відвідав Синє озеро, а все купецтво та дрібніша шляхта мали замір скористатися з такої нагоди. Регал реквізував найбільший і найрозкішніший міський заїзд, безтурботно розпорядившись, щоб для нього та його почту очистили всі кімнати. Я чув поголос, наче господар заїзду був одночасно і вшанований, і нажаханий таким вибором, бо хоч це, звичайно, усталить репутацію його заїзду, та не було й мови про винагороду, лише довгий список делікатесів і вин, які зволив замовити король Регал.

Я вдягнув своє нове зимове вбрання, натяг на вуха вовняну шапку й рушив. Заїзд знайшов легко. Жоден інший заїзд у Синьому озері не був у три поверхи заввишки, жоден не міг похвалитися стількома балконами й вікнами. Вулиця перед заїздом була заповнена шляхтичами, що прагнули бути відрекомендованими королю Регалові, багато хто притяг із собою гарненьких дочок. Шляхта товклася пліч-о-пліч з менестрелями та штукарями, що пропонували всякі розваги, купцями, які принесли в подарунок зразки своїх найкращих товарів, а ще постачальниками м’яса, пива, вина, хліба й усілякого харчу, який тільки можна собі уявити. Я не намагався ввійти, але прислухався до мови тих,