Читати книгу - "Оповідання та памфлети, Марк Твен"

Пропозицію було ухвалено з великим ентузіазмом, собака теж був за неї. Лимар почав з долара, громадяни міста Брікстона та представники Барнема розпочали запеклу боротьбу. Присутні гучно вітали кожну надбавку. Збудження щохвилини зростало, присутні в запалі все сміливіше давали нову ціну, і вона стрибнула від долара до п’яти, далі до десяти, до двадцяти, до п’ятдесяти, до ста, далі...

На початку аукціону Річардс тужливо прошепотів своїй дружині:

– О Мері, чи можемо ми таке дозволити? Це... це... розумієш... Це визнання чеснот... свідчення чистоти характеру... і... і чи можемо ми дозволити?.. Чи не краще мені встати і... Мері, що нам робити?.. Як ти гадаєш?..

Голос Голідея. П’ятнадцять доларів!.. П’ятнадцять доларів за торбину... Двадцять!.. Ага, дякую... Тридцять... Дякую ще раз... Тридцять, тридцять... Здається, я не помилився, сорок? Сорок! Більше, панове, більше!.. П’ятдесят. Дякую, благородний римлянине! П’ятдесят... п’ятдесят! Сімдесят!.. Дев’яносто... Чудово! Давайте більше, більше!.. Сто двадцять... Сто сорок. Дуже добре!.. Півтораста!.. Двісті!.. Чудово! Чи я правильно почув – дв... Дякую! Двісті п’ятдесят!..

– Нова спокуса, Едварде,– я вся тремчу... Нам тільки-но пощастило уникнути лиха. Це повинно застерегти нас від...

– Мені почулося шістсот?.. Дякую!.. Шістсот п’ятдесят, шістсот п’я... Сімсот.

– І все-таки, Едварде, подумай... Ніхто не підо...

– Вісімсот доларів!.. Ура! Хто дає дев’ятсот?.. Містер Парсонс, мені почулося... Дякую... Дев’ятсот!.. Ця чудова торбина з чистим свинцем коштує всього дев’ятсот доларів, позолота й усе... Що? Тисяча?.. Красненько вам дякую!.. Хтось сказав тисячу сто?.. Торбина, найзнаменитіша на всі Сполу...

– О Едварде (чути ридання в голосі), ми такі бідні!.. Але... Але... Роби як знаєш... як знаєш.

І Едвард зійшов з прямого шляху... тобто залишився на тому самому місці, вже не дослухаючись до свого переможеного обставинами сумління.

Тим часом за подіями цього вечора з видимою цікавістю стежив один незнайомець, що мав вигляд аматора-детектива, перевдягненого отаким собі англійським графом з роману. На його обличчі був вираз задоволення, і перебіг його думок зводився приблизно до такого:

«Ніхто з тих вісімнадцятьох не бере участі в аукціоні, і це не гаразд, я мушу вжити якихось заходів, бо інакше вистава втратить драматичну єдність. Вони повинні купити торбину, яку намагалися вкрасти; вони повинні заплатити велику ціну – серед них є й багаті. І ще одне: я помилився, вважаючи, що всі гедлібержці однакові. Людина, що довела мою помилку, повинна одержати винагороду за чийсь рахунок. Бідолашний старий Річардс присоромив мене; він чесна людина... Я не розумію, як це сталося, але правди ніде діти. Він зумів виграти, і виграш належить йому. Так нехай же росте ціна торбини. Він не справдив моїх надій, але... нехай буде так».

Незнайомець далі стежив за ходом аукціону. Після тисячі доларів надбавки почали швидко зменшуватись. Він чекав і стежив. Ось уже один учасник змагання вибув, за ним – другий, третій. Тоді він сам накинув ціну. Коли надбавки впали до десяти доларів, він додав п’ять; хтось накинув ще три долари. Він зачекав хвилинку, накинув п’ятдесят доларів, і торбина дісталася йому за тисячу двісті вісімдесят два долари. В залі вибухнули схвальні вигуки, що враз і змовкли, коли незнайомець підвівся з місця й підніс руку.

– Я хочу щось сказати – власне, хочу просити у вас ласки. Я торгую рідкісними речами і маю зв’язки з особами, що цікавляться нумізматикою, в усіх країнах світу. Я міг би заробити на цій торбині – такій, як вона є, як вона лежить перед вами,– але є спосіб (коли ви на нього погодитеся) зробити кожну з цих свинцевих двадцятидоларових монет такої самої вартості, як монети із справжнього золота і навіть дорожче. Дайте тільки мені свою згоду, і я віддам частину свого зиску вашому містерові Річардсу, чию невразливу чесність так справедливо й щиро визнано сьогодні; його частка становитиме десять тисяч доларів, і я вручу йому гроші завтра. (Бурхливі оплески в залі).

Слова «невразлива чесність» змусили Річардсів густо зашарітися, однак це їм не пошкодило, бувши оцінене як вияв скромності.

– Якщо мою пропозицію буде прийнято більшістю голосів, тобто двома третинами,– я вважатиму це за санкцію вашого міста, і мені більше нічого не треба. Всяка рідкісна річ стає дорожчою, коли має якусь емблему, що підвищує інтерес до неї і звертає на неї увагу. Отже, коли ви дасте мені свій дозвіл вибити на кожній з цих фальшивих монет імена вісімнадцяти добродіїв, які...

Дев’ять десятих аудиторії дружно підвелося зі своїх місць – включаючи і собаку – і пропозицію було прийнято під бурхливі оплески та сміх.

Потім усі посідали, а «символи», за винятком «доктора» Клея Гаркнеса, посхоплювались і почали енергійно протестувати проти такої наруги, загрожуючи, що...

– Я прошу не загрожувати мені,– спокійно сказав незнайомець.– Я знаю свої законні права, і криком мене не візьмеш. (Оплески).

Він сів. «Доктор» Гаркнес вирішив скористатися з нагоди. Він був однією з двох найзаможніших осіб у місті, другою після Пінкертона. Гаркнес мав щось на зразок золотих розсипів. Інакше кажучи, фабрику ходових патентованих ліків. Він був кандидатом до міської управи від однієї партії, а Пінкертон – від другої. Боротьба точилася завзята, запекла і день за днем усе більш розпалювалася. Обидва були дуже ласі до грошей; кожен з них купив по великій ділянці землі з певною метою: повз місто мала пройти нова залізниця, і кожному з них кортіло пройти в управу, щоб скерувати ту залізницю в бажаному для себе напрямку – адже один якийсь голос міг вплинути на наслідки голосування і на долю майна! Ставка була чимала, але Гаркнес був сміливий спекулянт. Він сидів поруч із незнайомцем. Нахилившись до нього в той момент, коли решта «символів» звеселяла зібрання своїми закликами та протестами, Гаркнес пошепки спитав:

– Яка ваша ціна за торбину?

– Сорок тисяч доларів.

– Я дам вам двадцять!

– Ні.

– Двадцять п’ять?

– Ні.

– А як скажу тридцять?

– Ціна – сорок тисяч доларів, жодного цента менше.

– Гаразд. Даю. Я буду у вас у готелі о десятій годині ранку. Мені б не хотілося, щоб про це довідались. Я хочу поговорити з вами сам