Читати книгу - "Бродяги Пiвночi (збірник), Джеймс Олiвер Кервуд"

Самотня Непісе не була обтяжена роздумами про небезпеку. Час від часу лише думка про те, що вона може побути сама, була їй навіть приємна. Це траплялося тоді, коли їй хотілося про щось помріяти наодинці або уявити собі що-небудь таємне, що вона хотіла б приховати й від батька. Цей милий нерозквітлий пуп’янок жіночності, усе ще дівча з м’яким оксамитом дівоцтва в очах, але з уже зародженою десь глибоко в душі таємницею майбутньої жінки — от ким була тепер Непісе. У ті хвилини, коли з’являлася змога провести час на самоті, вона одягала червоне плаття й закладала своє чудове волосся так, як побачила на картинках з журналів, що їх надсилали П’єро двічі на рік із Нелсон-Гауса. Непісе ставала дорослою жінкою.

На другий день відсутності П’єро Верба так і одягнеться, але сьогодні вона розпустила волосся, що спадало сяйним каскадом, і перев’язала лоб червоною стрічкою. Дівчина ще не закінчила. Сьогодні в неї були чудесні задуми. На стіні поряд із дзеркалом вона причепила велику сторінку з жіночого журналу із зображенням дивовижних кучерів. За півтори тисячі миль на північ від сонячної Каліфорнії, де й була знята та світлина, Непісе, з червоними надутими губками й насупленим чолом, намагалася з усіх сил розгадати таємницю кучерів іншої дівчини!

Її обличчя все ще рум’яніло, а очі схвильовано виблискували, коли вона, дивлячись у дзеркало, намагалася перетворити одне з її довгих пасом на модні кучерики. Саме в цей час двері позаду неї відчинилися, і в них увійшов Буш Мак-Таґґарт.

Роздiл 20

Коли керівник факторії з Лак-Бейна ввійшов у хижку, Верба була повернута спиною до дверей. Сполошившись із несподіванки, дівчина кілька секунд не оберталася, гадаючи, чому це так рано додому повернувся П’єро. А тоді до неї долинув гаркіт Барі, і вона негайно схопилася з місця й глянула на двері.

Мак-Таґґарт зайшов підготовленим, залишивши своє пакування, рушницю й важку шубу надворі. Стоячи спиною до дверей і дивлячись на пишноволосу Непісе в її прекрасній сукні, він не міг опритомніти від побаченого. Доля чи нещасний випадок грали тепер проти Верби. Якби в душі Буша Мак-Таґґарта й тліла досі бодай іскорка шляхетності чи милосердя, то й вона остаточно згасла від того, що він побачив. Ніколи Непісе не виглядала такою красивою, навіть того дня, коли топограф Мак-Доналд сфотографував її. Сонце, світячи через вікно, золотило її розкішне волосся. На лиці виступив рум’янець, оправлений у темну рамку. Мак-Таґґарт не раз марив нею, та навіть у своїх наймальовничіших видивах ніколи не бачив жінки, бодай схожої на ту, що стояла перед ним просто зараз. Непісе дивилася на чоловіка широкими зі страху очима, а з її щік помалу сходив багрянець.

Їхні очі зустрілись у німій тиші. У словах потреби не було. Нарешті дівчина зрозуміла, у чому саме була для неї небезпека тоді, на краю прірви, коли вона безстрашно гралась із загрозою, що стоїть тепер перед нею.

Тяжке дихання, більше схоже на ридання, виривалося з її вуст.

— Мсьє! — зітхнула вона, безуспішно намагаючись ще щось сказати.

Вона чітко почула клацання залізного засува. Мак-Таґґарт замкнув двері й підійшов лише на ступінь ближче.

Барі лишився лежати на підлозі, ніби вирізаний із каменю. Він не рухався, не видавав жодного звуку, лише раз попереджувально гаркнувши, коли Мак-Таґґарт підійшов на один ступінь уперед. А тоді, наче блискавка, опинився між ним і Непісе, настовбурчивши на спині кожну шерстинку. Від його лютого гарчання Мак-Таґґарт відсахнувся до замкнених дверей. Одного слова Непісе було б досить — і все б скінчилося. Але момент був утрачений, коли вона голосно скрикнула. Рука й мозок звіра в людській подобі спрацювали швидше. Як Барі кинувся до горла керівника факторії, пролунав оглушливий постріл, і Непісе побачила короткий спалах.

Мак-Таґґарт вистрілив від стегна. Барі вдарився об підлогу з глухим стуком і відкотився до брусованої стіни. Він лежав нерухомо. Чоловік нервово засміявся, засовуючи пістолета в кобуру, бо ж знав, що тільки постріл у голову міг таке спричинити.

Притиснувшись спиною до далекої стіни, Непісе завмерла. Мак-Таґґарт чув, як вона засапано дихала, і наблизився до неї, ставши на півдорозі.

— Непісе, я прийшов, щоб зробити тебе своєю дружиною, — промовив він.

Дівчина не відповіла. Керівник факторії бачив, що вона буквально задихалась, притуливши руку до горла. Він ступив ще трохи вперед і зупинився. Мак-Таґґарт ніколи в житті не бачив таких очей.

— Я прийшов, щоб зробити тебе своєю дружиною, Непісе. Завтра ти поїдеш у Нелсон-Гаус зі мною, а потім назад у Лак-Бейн. Назавжди.

Останнє слово — «назавжди» — прозвучало окремо, наче запізніла думка.

Мак-Таґґарт не церемонився. Його сміливість і рішучість зросли, коли він побачив, як безсила Непісе похитнулася на стіну. Не було ніякого порятунку. П’єро поїхав. Барі був мертвий.

Мак-Таґґартові здалося, що жодне живе створіння не було таке швидке, як Верба, що спробувала прошмигнути під його протягнуті до неї руки. У дикому запалі він подався за нею, схопивши самими кінчиками пальців пасмо волосся. Та дівчина стрімголов летіла до дверей і навіть устигла відсунути засув, аж тут нападник зловив її, міцно стиснувши руками. Він потягнув її назад, і тільки тепер вона закричала — закричала в розпачі до П’єро, до Барі, до самого Бога, сподіваючись лише на чудо порятунку.

Та сама Непісе не здавалася. Вона звивалася в Мак-Таґґартових руках, аж поки опинилася до нього лицем. Дівчина більше не могла бачити. Вона буквально потопала у власному волоссі, що покривало обличчя й груди, душачи її, заплутуючи їй руки, — і все ж вона не здавалася. У запалі боротьби Мак-Таґґарт спіткнувся об тіло Барі, і супротивники повалилися на підлогу. Непісе була швидка, вона б завиграшки могла дістатися першою до дверей, якби не її волосся. Юнка зупинилася, відкидаючи його назад, щоб мати змогу бачити, і цього часу було досить, аби Мак-Таґґарт її випередив, загородивши шлях до рятунку.

Він не замкнув дверей знову, а просто стояв перед нею з закривавленим, подряпаним лицем. У ньому не лишилося нічого людського, здавалося, сам диявол уселився в Буша Мак-Таґґарта. Знесилена Непісе ледь трималася на ногах і тяжко, зі стогоном і риданням дихала. Вона нахилилась і взяла шматок поліна. Мак-Таґґарт бачив, що сил їй уже бракувало.

Обіруч вона вчепилась у поліно, коли чоловік знову почав наближатися до неї. Але Мак-Таґґарт наче й забув про страх чи обережність. Він стрибнув на