Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"

Одне з невдалих правил сучасної економіки: людські ресурси — зайві витрати, які треба мінімізувати. Такий підхід збагачує підприємців та інвесторів, а решта суспільства лишається з носом.

Висновок очевидний: час переписувати правила. Нині в гру «Бізнес» треба грати так, щоб на першому місці були люди.

Яку роль відіграла Кремнієва долина в тому, що економіка пішла шкереберть? Легше нарікати на технології, які витісняють людську працю: мовляв, це через них знижуються зарплати і поглиблюється майнова нерівність. Однак технології не з власної волі допомагають радше заощаджувати, ніж тягнутися до зірок. Річ у тім, що побудовані нами правова й фінансова системи диктують технологіям скорочувати витрати.

Попри те, що у Кремнієвій долині люблять тему руйнування канонів, тамтешні компанії теж у полоні системи. Для багатьох підприємців головна «функція пристосування» — не зміни у світі, а вихід з інвестицій, тобто продаж або публічне розміщення акцій, які приносять багато грошей підприємцям та їхнім спонсорам — венчурним капіталістам. Легше звинувачувати Волл-стрит, не визнаючи себе спільниками фінансистів, які не шукали можливостей опанувати ситуацію.

Я завжди вважав, що фінансові ринки — єдине обличчя ринкової економіки. Білл Джейнвей навчив мене розрізняти фінансовий ринок і реальний ринок товарів та послуг. У вже згадуваній книжці «Капіталізм за інноваційної економіки» він писав: «Я усвідомив, що в історії інноваційної економіки рушійними силами є три безкінечні й взаємопов’язані гри, в які грає держава, ринкова економіка і фінансовий капіталізм»365.

Чому Білл виокремив фінансовий капіталізм як гравця на одному рівні з владою й ринковою економікою? Що більше я про це думаю, то більше погоджуюся з таким підходом, бо згадую власний досвід. Я заснував 1983 року приватну компанію зі стартовим капіталом 500 доларів, старими меблями й офісною технікою, а тепер її річний дохід сягає 200 мільйонів доларів. Я завжди працював у реальній економіці товарів і послуг. Спершу ми були консалтинговою компанією і допомагали видавати технічну літературу. Ми отримували гроші лише, коли знаходили клієнтів, для яких готували до друку посібники. Тож бували періоди, коли ми нічого не заробляли й шукали клієнтів. Перепрофілювавшись на видавництво, ми застосовували здобутий досвід, випускали якісні продукти і продавали їх клієнтам, які потребували наших знань. Ми розвивалися, випускаючи більше книжок, знаходячи більше клієнтів і наймаючи більше людей. Коли додалися конференції, ми шукали людей, готових платити нам за організацію заходів чи участь у їхніх подіях. Згодом ми дозволяли собі позики, гаран­тіями для яких слугували очікувані надходження та майно. Таким чином наше зростання було безпосередньо пов’язане з пошуком та обслуговуванням клієнтів. Коли компанія має шукати людей, які ­платитимуть за те, що вона створює, не лишається місця для самоомани.

Протягом багаторічної діяльності я переконався, що в IT-індустрії грають за кардинально різними правилами. Не всі компанії отримують гроші в обмін на товари і послуги для клієнтів. Деякі заробляють тим, що переконують інвесторів виділити кошти. Може, клієнти зрештою нагодяться, але, якщо компанія знайшла інвесторів, які профінансують наступний раунд (до первинного розміщення акцій чи продажу компанії), можна вдовольнятися «користувачами» замість клієнтів.

На початку моєї кар’єри венчурні капіталісти теж фінансували підприємців у надії, що ті створять компанії з реальними доходами й прибутками. Однак напередодні краху доткомів правила гри змінилися. Підприємці не створювали справжніх компаній, а лише фінансові інструменти. Це були ставки, які не надто відрізнялися від забезпечених боргових зобов’язань — лиха банківської індустрії, унаслідок якого сталася фінансова криза 2008 року. У нинішньому бумі в Кремнієвій долині я теж бачу ознаки того, що підприємці спрямовують енергію в хибному напрямку.

Компанії з фінансовими інструментами продаються за мільярди доларів, але їхня вартість оцінюється не за продажами, прибутками чи рухом грошових коштів, а за покладеними на них сподіваннями. Формується «ринок уваги», де сподівання розлітаються, як фейкові новини. Важливо розуміти це явище, щоб збагнути гіпнотичну дію фінансіалізації.

Я познайомився з можливостями «ринку уваги», чи то пак «сподівань», коли 1995 року ми за 15 мільйонів доларів продали GNN компанії AOL. Купівельна ціна злетіла до 50-ти мільйонів доларів, бо вартість AOL продовжувала зростати. (Наш акціонерний капітал сягнув би понад мільярд доларів, якби ми дотягнули його до пікового рівня AOL). Ми створили GNN, реінвестувавши кошти, зароб­лені у видавничому бізнесі, й досліджуючи нову захопливу галузь, яку сподівалися перетворити на реальний бізнес. За GNN ми виручили більше, ніж могли заробити за 10 років на продажу книжок за цінами 1995 року.

GNN була одним із придбань AOL (поруч із BookLink Дейва Везерелла та WAIS Брюстера Кале), сукупна вартість акцій яких становила близько ста мільйонів доларів. Придбання були сигналом для ринку: AOL стає інтернет-компанією. Затамувавши подих, я спостерігав за тим, як ринкова капіталізація AOL зросла спершу на один, а потім на багато-багато мільярдів доларів.

AOL так і не завоювала домінантних позицій за доби діалапу й не стала лідером комерційного інтернету, але самого лише сподівання, що вона на це здатна, виявилося достатньо для придбання Time Warner — набагато більшої компанії, яка успішно працювала на реальному ринку товарів і послуг. Злиття AOL і Time Warner ви­явилося катастрофою, і вартість утвореної в результаті компанії впала з пікових 226-ти до 20-ти мільярдів доларів. Те саме цілком може статися з Uber, що придбала стартап Otto з розробки безпілотних вантажівок не так заради розвитку безпілотних технологій, як заради сигналу для інвесторів.

Співвідношення доходів, грошового потоку або прибутків компанії та її ринкової капіталізації — один із багатьох уявних показників, що застосовуються у світі фінансового капіталу. Теоретично об’єктивна вартість акцій заснована на чистій вартості очікуваних прибутків. Практично чиста вартість визначає сподівання мільйонів потенційних покупців і продавців.

Вартість акцій — це передусім ставка. Чи зростуть у майбутньому доходи компанії на реальному