Читати книгу - "Сповідь суперниці"

— Скажи мені, Гуго, невже всі чоловіки такі набридливі?

— Мені піти, пані?

— Ах, мова зовсім не про тебе. Я невірно висловилася. Невже всі чоловіки такі причепи?

— А, ось ви про що. Певна річ, як і решта майна, ви належите графу згідно з законом, і він може мати вас, коли забажає. А ще Едгар Норфолкський хоче якнайшвидше посіяти своє сім’я у вашому лоні. Тому впокортеся, інакше чоловік розчарується у вас і повернеться до Гіти Вейк.

Я вдав, що не помітив, як змінилося її обличчя, і докинув, що мені вдалося побачити саксонку. Вона вельми приваблива, хоча й уся її невиразна краса не зрівняється з єдиним пасмом Бертрадиного волосся. Але це тільки моя думка. Хтозна, що думає з цього приводу Едгар.

Бертрада навіть уперед подалася, примусила заметушитися Маго, яка її зачісувала.

— На що ти натякаєш?

— Я підозрюю, міледі, що поки ви, як дружина ґречна, чекаєте на чоловіка в цьому кам’яному громадді під назвою Гронвуд, Едгар продовжує навідуватися до своєї так званої підопічної.

Вона підхопилася так різко, що Маго впустила гребінь, і він повис, заплутавшись у кучерях графині.

— Кажи!

Та я не став більше роз’ятрювати Бертрадині ревнощі. Я просто сказав, що навряд чи Едгар не відчуває нічого до Гіти Вейк, якщо подарував їй білого арабського коня. Адже своїй дружині він поки що відмовив у цьому, хоча Берт його й просила.

Їй властива була дріб’язковість. Інколи через дрібницю могла не на жарт розійтися. І зараз те, що Едгар так і не подарував їй білої арабки, але віддав таку коханці, зачепило Бертраду набагато сильніше, ніж усі плітки про його роман із Гітою. І як же вона лютувала! Я давно не бачив її такою. Миттю спливли всі образи на Едгара. І те, як іще в Нормандії він змусив її мало не бігати за собою, і те, що вклав на ложе, де спала інша, й те, як підступно позбавив її почту.

Мені залишалося тільки підливати оливи у вогонь.

— Але ти його дружина, Бертрадо, й повинна йому народжувати. Він плодовитий хлопець. Он байстрюк Адам уже є, тепер ще вишкрібок від саксонки. Я сам бачив, що вона черевата. Тепер твоя черга понести від нього.

Обличчя графині виражало огиду.

— Яка мерзота…

І тут я сказав:

— Берт, радосте моя, навіщо він тобі, цей зрадник, розпусник, соромітник? Він не гідний тебе. Адже це ти вивищила його, ти можеш і скинути. І якщо він упаде… Тоді тільки ти, Бертрада Норфолкська, правитимеш у Східній Англії.

Я знав: для неї не було нічого солодшого за такі слова. Вона була владолюбна, проте й реалістка. Тому обережно запитала:

— Але чи залишуся я леді Норфолкською? Батько може просто відкликати мене до двору. Адже я тільки жінка.

Я розсміявся.

— Пригадайте, міледі, адже Генріх Боклерк готує Матильду на королеву Англії. Що йому варто поставити на чолі графства другу свою доньку?

Вона завжди заздрила законнонародженій сестрі. А отримати під свою руку Норфолк для неї означало зменшити вплив Матильди в її частині спадку.

— Саксонка вагітна від Едгара, — замислено промовила вона, ніби тільки зараз усвідомила почуте. — Це зрада мені, але навіть мій батько, який має стільки бастардів, не визнає це приводом для покарання графа. Проте ти, Гуго говориш так, наче знаєш щось, що допоможе мені позбутися чоловіка. Говори.

Вона дивилася на мене своїми темними промовистими очиськами, і я почав. Нагадав, що Едгар Армстронг із сім’ї бунтівників, а ще докинув, що в торішньому заколоті він не настільки бездоганний перед королем. Він прикрив заколотників, нікого не покарав, звісно, крім нещасного Ансельма. А далі я почав розповідати про все, що мав проти Едгара. І про перевищення повноважень щодо ринків, і про підозрілі стосунки з храмовниками. Сказав і про його посібництво розшукуваному Гаю де Шампер.

Бертрада хижо посміхнулася.

— О, батька це зачепить, як особиста образа. Проте з моєю допомогою Едгар отримав величезні зв’язки. За нього тепер заступляться не тільки Стефан і Мод, але і вся норфолкська знать — усі ці де Клари, Д’Обіньї, Варрені.

— І попри це для них він насамперед ваш чоловік. А без Бертради — просто сакс.

— Але й першою дружиною мого батька була саксонка, — обережно нагадала графиня. — Сакси вже не просто підкорене плем’я. Батько спирався на них, коли домагався трону. Він навіть увів до зведення своїх законів старі саксонські положення.

На законодавстві Бертрада зналася, як жодна інша жінка. Але я знав, що їй відповісти. Ми ж у Норфолку, а тут із часів повстання Херварда сакси на особливому становищі. І якщо Бертрада вміло все подасть батькові, відпише йому, навряд чи він довго церемонитиметься із зятем. Хай вона пригадає долю де Беллема й решти бунтівників, яких Генріх живцем згноїв у темницях. Головне, як піднести все королю. І було б непогано, якби лист надійшов не просто так, а після якогось інциденту, прилюдної сварки, щоб були свідки, готові заприсягтися, що сакс кепсько поводиться з донькою монарха. Тоді король зрозуміє, що віддав своє дитя негідній людині, й у неї просто не було іншої ради, як остаточно викрити його.

— В тому, що зневажив мене заради саксонки, — злобливо закінчила графиня.

— Ну, тут він просто дурень, — підсумував я і швидко обійняв та поцілував Бертраду, навіть не зважаючи на її опір. Вона завжди виривалася, це її збуджувало.

У результаті Бертрада відштовхнула мене, демонстративно витерла губи. Але в її вишневих очах так і танцювали бісики.

— Ти великий шахрай, Гуго.

— Моя матінка говорила мені це з народження.

Ми перезирнулися і розреготались. Але свого я домігся. Бертрада цілком скорилася мені. Я ж запевнив:

— Вір мені, Берт, радосте моя. Ми з тобою гори звернемо.