Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1919"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поряд із тими, хто щиро помилявся, зазначав він, до комуністів примазалися кар'єристи, авантюристи, котрі, аби вислужитися, зловживають своєю владою, «пускають на місцях у хід примушування». Такі дії призводять до того, що селяни говорять: «Хай живе Радянська влада, але геть комунію»[583].
Головним глашатаєм перегинів у земельній політиці виявився нарком земельних справ В. Мещеряков. Дотримуючись спочатку поміркованої позиції (скажімо, на ІІІ Всеукраїнському з'їзді рад), він поступово захоплювався ідеями форсованого будівництва радянських господарств і комун.
Так, подаючи 19 травня 1919 р. на розгляд ЦВК рад робітничих і солдатських депутатів проект положення про соціалістичний землеустрій, В. Мещеряков у виступі підкреслив, що в Україні немає сенсу повторювати увесь шлях радянської Росії з кінця 1917 р. до кінця 1918 р. Тому тут із самого початку частина землі була пущена у зрівняльний поділ, а частина залишена для радянських господарств, що мало створити можливість забезпечити хлібом міське населення, Червону армію та голодну Північ. Така політика, зазначив нарком, диктувалася необхідністю «будь-що мати свій хліб, тобто хліб, котрий не довелося б вибивати всілякими шляхами із селянства». Зупинившись на питанні про комуни, він запевнив членів ЦВК, що в Україні їх організація не викликає заперечень і «протиборства» селянських мас, немає злісної агітації проти комун та їх примусової організації[584]. Насправді ж В. Мещеряков «коригував» справжнє становище, малював райдужну картину «готовності» українського селянства до колективного руху, приховував факти примусового створення комун, виділення значних площ для радянських господарств, резервування за державою великого фонду для організації громадського обробітку землі й, у кінцевому підсумку, невдоволення селян земельною політикою.
Враховуючи віками сформоване стійке упереджене ставлення до великого господарства, антирадянські настрої мас намагалися підігрівати політичні суперечки більшовиків, передусім есери, ліві есери. То ж не дивно, що процес створення колективних господарств загалом розвивався дещо мляво. В історіографії наводяться різні дані щодо кількості радгоспів України в 1919 р. — 1185[585], 1256[586], 1685[587]. Однак на найбільшу довіру, гадається, заслуговують підрахунки І. Хміля, який заново перевірив усі наявні в літературі відомості і співвідніс їх з фронтально опрацьованими архівними документами[588]. Підсумкова цифра виявилася такою: 1350 радгоспів, у розпорядженні яких було 1 млн. 209 тис. 410 десятин землі[589].
Подібну копітку роботу історик здійснив і щодо артілей і комун. Тут різнобій даних виявився ще більшим — 256, понад 500[590], 7208 і 900[591].
І. Хміль обґрунтував цифри: 835 об'єднань (комун, артілей, товариств спільної обробки землі тощо), з яких 580 були офіційно зареєстровані, інші ж не встигли цього зробити до наступу денікінських військ[592]. При цьому дослідник уважає, що виявлені ним архівні дані можна поширити на загальну кількість комун 1919 р. і тоді можна вважати що біля 80 % з них було створено із застосуванням того чи іншого примусу[593].
Поступове усвідомлення партійно-радянським керівництвом республіки помилковості обраної лінії поведінки (цьому сприяла й критика з центру) привели до коригування політики в земельному питанні. Зокрема, 11 квітня 1919 р. ЦК КП(б)У розіслав усім повітовим і волосним партійним комітетам директиву: «Всяке об'єднання селян у комуни може відбутися тільки на цілком вільних підставах, цілком добровільно і лише в тих випадках, коли селяни в інтересах ведення свого господарства вважатимуть за вигідніше об'єднання в комуни»[594]. Директива вимагала суворо додержуватися принципу добровільності, а тих, хто порушує його, — притягати до суворої відповідальності.
16 травня РНК України відмінив декрет про націоналізацію цукрової промисловості й ухвалив новий, який передбачав передачу селянству земель, що належали цукровим заводам.
Великої уваги питанням збільшення селянського землекористування через проведення зрівняльного розподілу поміщицьких володінь та наданню матеріальної допомоги бідноті й середнякам надав Всеукраїнський з'їзд волосних виконкомів (30 травня — 6 червня, Київ). Водночас з'їзд визнав, що на поточний момент «комуна бажана, але не обов'язкова»[595].
Органами радянської влади, комітетами бідноти було здійснено масштабні заходи щодо зрівняльного розподілу землі, в результаті яких більше половини колишніх поміщицьких, купецьких, монастирських, церковних володінь (9 млн. десятин) перейшли в руки селян[596].
Особливої ж уваги, згідно партійних рішень, надавалось організації колективних господарств, комун. Зокрема, розпочалася велика роз'яснювальна робота, яка мала на меті переконати селян у перевагах колективного господарювання над одноосібним. Комунам, сільгоспартілям, колгоспам надавалась першочергова матеріальна допомога — фінансами (в тому числі кредитуванням), посівними матеріалами, сільськогосподарськими машинами. Однак процес створення колективних господарів об'єктивно не міг бути швидким. Додавалася і непевність переламного часу — дедалі загрозливішою поставала денікінщина. То ж на липень 1919 р. в республіці налічувалося лише трохи більше 500 господарств колективного типу. Та й ті були дуже невеликими (здебільшого по 140–150 десятин угідь).
Незважаючи на те, що даний господарський сегмент видавався за перспективний, багатообіцяючий, на весну-літо 1919 р. не він був визначальним у справі продовольчого забезпечення населення. Основні запаси хліба (їх надлишки від урожаїв попередніх років за підрахунками Наркомпроду України складали 278 млн. пудів, з них 181,3 млн. пудів збереглося від урожаю 1918 р.[597]) знаходилися в руках заможних селян-куркулів. Вони, природно, не лише не бажали підтримувати соціалістичну революцію, радянську владу, Червону армію, пролетаріат, РСФСР і віддавати власне добро на справу, до якої ставилися вороже. В кращому разі вони готові були, користуючись зі скрути, наживатися на підвищенні цін на продукти. А то й розглядали останні своєрідною й досить серйозною зброєю у боротьбі з новою владою.
Значні додаткові можливості у продовольчій справі відкривалися у зв'язку з надзвичайно високим урожаєм, який видався 1919 р. Передбачалося одержати в середньому по 80 пудів зерна з десятини. Зібрати його належало на площі у 18 млн. 83 тис. 125 десятин. За розрахунками І. Хміля, валовий збір міг скласти біля 1,5 млрд. пудів — 1 млрд. 446 млн. 650 тис. 240 пудів[598]. В радянських господарствах сподівалися отримати 50 млн. 448 тис. пудів хліба[599].
Наркомпрод України О. Шліхтер у телеграмі В. Леніну інформував про небувалий урожай зернових, які, на його розсуд, лише в радгоспах обчислювались (очікувально) в 40 млн. пудів і просив виділити мастильний матеріалдля збиральнихмашин, снопов'язальний шпагат і 3040 тис. робітників із РСФР[600].
***
Природно, розв'язання проблеми далеко не вичерпувалася лише пропонованими заходами. Її сутність була значно складнішою й багатоаспектнішою. Розуміючи це, РНК України передбачливо ще наприкінці січня 1919 р. видав декрет «Про організацію продовольчої справи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у революційну добу. Рік 1919», після закриття браузера.