read-books.club » Наука, Освіта » Україна у революційну добу. Рік 1919 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1919"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна у революційну добу. Рік 1919" автора Валерій Федорович Солдатенко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 88 89 90 ... 160
Перейти на сторінку:
повітовим виконкомам рад та визначало функції і компетенцію комітетів бідноти. Їхня діяльність мала на меті захистити незаможне селянство від куркульського засилля і допомогти йому краще організуватися для закріплення соціальних завоювань.

На комбіди покладалися різноманітні завдання: сприяння організації спільного обробітку землі і об'єднанню сільської бідноти в комуни; здійснення продовольчої політики; нагляд за діяльністю кооперативів, комун і радгоспів свого району; охорона революційного порядку; сприяння мобілізації у Червону армію і боротьба з дезертирством; подання допомоги сім'ям червоноармійців; боротьба з національною ворожнечею; боротьба зі спекуляцією; здійснення культурно-освітніх заходів — загальне навчання малолітніх, організація читалень, розповсюдження літератури, влаштування бесід на політичні й загальноосвітні теми тощо. Підкреслювалося, що в комбіди могли бути обраними лише селяни, які не мали землі або мали її не більше п'яти десятин. Середнє селянство мало право обирати, але не обиралося до складу комітетів.

Проти організації комбідів на Україні, як це було і в РСФРР, масштабну кампанію розгорнули ліві есери. Різко негативну позицію зайняли також українські есери. Боротьба за створення комбі- дів нерідко набирала характеру збройних сутичок з куркулями. Допомогу сільській бідноті повсюдно подавали робітничі продовольчі загони та комуністи, спеціально відряджені з міста. Вже до червня 1919 р. комбіди були створені більше ніж у половині сіл України. Дещо повільніше організовувалися вони в Подільській і Волинській губерніях, де частково зберігалася влада Директорії.

Всього до наступу денікінців в Україні діяло 165 волосних і понад 15 тис. 100 сільських комбідів[574].

Одним із найважливіших завдань розвитку революції на селі, зміцнення влади рад більшовики вважали аграрні перетворення. Їх стрижнем вважалася конфіскація поміщицької землі й наділення нею селян.

Якщо конфіскація землі проводилася неухильно, то передача її селянам здійснювалася не завжди послідовно. Взявши загалом за зразок досвід РСФСР, партійно-радянське керівництво України реалізувало стратегічний курс з дещо іншими пропорціями.

Так, в радянській Росії триваючий процес зрівняльного поділу до грудня 1919 р. охопив 86 % розподільного фонду, або близько 20 млн. дес. (із 24,3)[575]. А в Україні в 1919 р. з 14 млн. 137 тис. 155 дес. землі, що підлягала зрівняльному поділові, було розподілено тільки 5 млн. 455,9 тис. дес., тобто трохи більше як 35,4 % землі. Причому в цей період 14 % маєтків поміщиків були піддані конфіскації й розподілові вперше[576], а також конфісковано 500 тис. дес. надлишків заможного селянства[577].

Центр уваги переміщався на організацію колективного обробітку землі, на створення радгоспів. З цією метою значна частина конфіскованої землі не йшла на зрівняльний розподіл серед селянства, а залишалася в розпорядженні державних органів.

Прагнучи якнайшвидше відбудувати цукрову промисловість і налагодити виробництво цукру, уряд України 16 січня 1919 р. опублікував декрет, за яким усі цукрові заводи з належними їм земельними угіддями оголошувалися націоналізованими. Ці заводи були розташовані в губерніях, де селянство особливо страждало від малоземелля. У постанові Ради народного господарства України, виданій на додаток декрету, зазначалося, що всі угіддя (крім селянських), на яких протягом хоч одного з останніх п'яти років проводився посів цукрових буряків, не підлягали розподілу між селянами. А постанова РНГ про націоналізацію винокурних, спиртоочисних та дріжджово-винокурних заводів оголошувала землі, де вирощувалися для зазначених підприємств картопля і зернові, також недоторканним фондом. Таким чином, понад 1 млн. десятин колишніх поміщицьких земель, тобто їх третина виключалася з розподільчого фонду[578].

Слід при цьому звернути увагу на той факт, що українські документи були фактично скопійовані з декрету Раднаркому РСФРР від 2 травня 1918 р. «Про націоналізацію цукрової промисловості» і механічно перенесені на терени України. Однак, якщо врахувати, що Наддніпрянська (Східна) Україна була центром виробництва цукру колишньої імперії, а посіви цукрових буряків майже в 10 разів перевищували питому вагу посівів у бурякосіючих районах Росії, та ту обставину, що ці площі знаходилися у губерніях, де густота населення була найвищою, то фактично тут вільної землі майже не залишалося і розподіляти між безземельними і малоземельними селянами було дуже мало що[579].

Прийняті декрети і постанови в земельному питанні й, у першу чергу, декрет ВУЦВК від 26 травня 1919 р. «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» виходили з віддаленої перспективи переходу селянства до соціалізму шляхом створення великих колективних господарств. У зв'язку з цим конфісковані землі пропонувалося використовувати насамперед для громадського, колективного землеробства і лише потім — для потреб одноосібних землекористувачів.

У радянських документах зазначалося, що «для остаточного знищення експлуатації людини людиною, для організації сільського господарства на засадах соціалізму…радянські господарства, комуни та інші види товариського землекористування є найкращими засобами для досягнення вказаних цілей, тому усі види одноосібного землекористування є тимчасовими і відживаючими»[580].

Комуністи України у розв'язанні багатьох нагальних питань намагалися використовувати приклад РСФРР, де шляхом соціалістичних перетворень було пройдено чималу відстань. Однак сліпе копіювання сусіднього досвіду без врахування власної специфіки несло в собі загрозливі моменти. Так, в радянській Росії переважну частину земель було передано селянству ще до літа 1918 р., а під радгоспи та сільгоспартілі відводились порівняно невеликі площі.

На Україні ж передача земель селянству затяглася спочатку зволіканнями Центральної Ради, а після часткової реалізації закону про соціалізацію земель, розподілені між селянами поміщицькі володіння гетьманською та окупаційною владою були повернуті колишнім господарям. Переважна більшість селянства до громадського обробітку землі не була підготовлена ні економічно, ні політично. Тим часом в республіці інтенсивно створювалися радгоспи, яким виділялося більше землі, ніж вони могли обробити.

Таким чином, зрівняльному поділу не підлягали не лише землі, що вилучалися для цукрової і винокурної промисловості, а й радгоспні, а також ті, що їх мали передати комунам і артілям. Це викликало невдоволення серед селян України. Політичне становище на селі загострювалося ще й тим, що траплялися випадки примусового створення комун.

Не зразу було усвідомлено, що для впровадження нових форм господарювання не було (бо на той час і бути не могло) підготовлених кадрів. З цього приводу В. Ленін справедливо зауважував, що «маса товаришів, які кинулися на влаштування комун, ішли в землеробство, в сільське господарство з недостатніми знаннями господарських умов селянського життя. Тому тут треба було усунути величезну кількість помилок, наслідків поспішних кроків, неправильного підходу до справи»[581].

Пізніше, у виступі на Х з'їзді РКП(б) з приводу заміни продовольчої розверстки натуральним податком, він підкреслив, що серед комуністів було немало фантазерів-мрійників, котрі гадали нібито можливо протягом трьох років переробити «економічну базу, економічні корені дрібного землеволодіння». Практика показала величезну роль дослідів і починань у цій справі, та водночас вони мали й негативні наслідки, оскільки «люди, сповнені найкращими намірами

1 ... 88 89 90 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у революційну добу. Рік 1919», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна у революційну добу. Рік 1919"