Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том восьмий"

class="p1">Дурний він був. Як я навантажив судно в Портленді, то ще мав узяти шістдесят тонн вугілля, щоб вистачило до Комокса. Пристати біля вугляного доку ніде було, а щоб скористатися ліхтером — грубий гріш довелося б викласти. Побіля самого доку стояв французький барк, і я спитав його капітана, скільки він візьме, коли після денної роботи поступиться для мене місцем на кілька годин. «Двадцять доларів», — каже той. Ця ціна для власників була вигідніша, ніж платить за ліхтер, і я пристав на умову. Того ж вечора, як смеркло, я підійшов і навантажив вугілля. Потім ми відпливли до стоянки, щоб там об'якоритися.

Відходити довелося кормою вперед, бо щось із реверсом сталося. Старий Макферсон сказав, що можна його рухати вручну, тільки неквапом. «Гаразд», — кажу. І був у нас лоцман на борту. Течія сильна, а навпроти, тільки нижче, стоїть судно з ліхтерами обабіч. На судні е сигнальні вогні, а на ліхтерах нема. Клопіт воно було неабиякий — вивести проти течії таке велике судно, як наше, та ще коли Макферсон із реверсом мусив уручну поратись. Нам треба було пройти попри саме те судно, щоб далі об'якоритися. Тільки-но я гукнув Макферсонові стиха рушати, як ми вдарили кормою об ліхтер. «Що це?» — питає лоцман, коли ми стукнули. «Не знаю, — відказую, — я й сам хотів би знати».

Бачиш, лоцман показався не дуже кмітущий. Ми скерували судно на своє місце, кинули якір, і все б гаразд, якби не той клятий телепень-помічник. «Ми розбили ліхтера», — каже він, сходячи на місток, а лоцман уже й вуха насторчив. «Якого ліхтера?» — питаю я. «Отого біля судна», — відповідає помічник. «Не бачив я ніякого ліхтера», — кажу і добре наступаю йому на ногу.

Коли лоцман пішов, я й кажу помічникові: «Якщо ти, чоловіче, нічого не тямиш, то, ради бога, тримай хоч язика на припоні». — «Але ж ми розбили того ліхтера, хіба ви не бачили?» — він мені. «Хай і розбили, але не твоє діло говорити про це лоцманові. І затям собі: я не припускаю навіть гадки, що там був якийсь ліхтер».

А вранці, скоро я одягся, стюард і каже мені: «Там, сер, один чоловік хоче вас бачити», — «Веди його сюди», — кажу. Він прийшов. «Сідайте», — кажу. Він сів.

То був власник того ліхтера, і коли він розповів мені все, я й кажу: «Ніякого ліхтера я не бачив». — «Що це ви? — він на те. — Не бачили двохсоттонного ліхтера завбільшки з будинок? Він же стояв біля того судна!» — «Коли я йшов, то дивився на сигнальні вогні судна, — відповів я, — і знаю, що його не зачіпав». — «Але ви зачепили ліхтера, — він мені. — Ви розбили його. Ви завдали мені на тисячу доларів збитку і повинні заплатити за це». — «Ось що, пане, — кажу йому, — коли я веду вночі судно, я. дотримуюся правил, а там чітко сказано, щоб зважати на сигнальні вогні. На вашому ліхтері не було ж вогнів, то чого б я мав до нього ще приглядатися!» — «Ваш помічник каже…» — почав він. «К лихій годині помічника, — кажу я. — Хіба були на вашому ліхтері вогні?»-«Та ні, — відповів він, — але ніч була ясна, і світив місяць». — «Ви, здається, знаєтесь на своєму ділі, — кажу йому. — Але як на правду, я на своєму знаюся не згірше, і я зовсім не повинен був обминати ліхтера без вогнів. Якщо ви думаєте подати позов, — прошу. А зараз стюард проведе вас. На все добре».

Отак воно й скінчилося. Але ж бачиш, який нікчемний був той помічник. Я гадаю, капітанам це тільки втіха, що його розтяло навпіл щитом. Він і то держався лиш тим, що мав руку в конторі.

— Між іншим, скоро продаватимуть ферму Віклі, це мені земельні агенти сказали, — промовила жінка, лукаво стежачи, яке враження справить на чоловіка її повідомлення.

На мить очі йому захоплено зблиснули, і він випростався, як людина, що хоче взятися до якогось приємного клопоту. Ця ферма була його мрією: вона межувала з садибою його батька, а від жінчиної рідні була за яку милю.

— Ми купимо її, — сказав Макелрат, — тільки гляди, про це нікому ні слова, доки не заплатимо. Я добрий гріш заощадив останнім часом, хоч тепер платять скупувато, і ми матимемо затишне гніздечко. Я побалакаю з батьком і віддам йому гроші, щоб були напохваті, і коли я буду на морі, він зможе купити ферму, тільки-но оповістять продаж.

Він протер запітнілу зсередини шибку і виглянув у вікно на зливу, крізь яку нічого не було видно.

— Замолоду я все був боявся, щоб власники не поперли мене. Я ще й тепер боюся, щоб не звільнили. А коли в нас буде ферма, я вже не боятимуся. Препогана робота — фермерувати на морі. Я плаваю по всіх морях, у всяку погоду, зазнаю всяких небезпек. Плаваю судном, оціненим у п'ятдесят тисяч фунтів, та ще на п'ятдесят тисяч вантажу, — тобто маєш сто тисяч фунтів, або півмільйона доларів, як кажуть янкі, і за всю цю відповідальність дістаю чисту мізерію — двадцять фунтів на місяць. Хто на суходолі візьметься за таку мізерію — двадцять фунтів — провадити інтерес на сотні тисяч фунтів? Та ще морока, щоб усім догодити: і власникам, і страхівникам, і торговельній інспекції, що кожне тягне у свій бік. Власники хочуть, щоб я швидше їхав, а що я ризикую — їм байдуже; страхівники — щоб безпечно їхав, хоч би й слимаком; інспектори вимагають обережності, а обережність завжди забаряє. Троє різних господарів, і всі троє можуть тебе занапастити, як не догодиш їм.

Почувши, що поїзд сповільнює хід, Макелрат знову виглянув у запітніле вікно. Він підвівся, застебнув пальто, підняв комір і незграбно взяв на руки дитину, яка й досі спала.

— Я побалакаю з батьком, — мовив він. — Коли буду на морі в той час, як оповістять продаж, гроші він матиме напохваті і не пропустить нагоди. Тоді власники нехай і попруть мене, як їм заманеться. Я тільки здихаюся вічних мандрів, і ми будемо весь час разом, а море нехай собі западеться.

На їхніх обличчях проступила радість, коли вони побачили перед собою видиво того мирного щастя. Ені нахилилась до чоловіка, і коли поїзд спинився, вони поцілувалися над заснулою дитиною.

СЕМЮЕЛ

Маргерит Генен була така постать, яка вирізнялася б за всяких обставин, але найбільше вразила вона мене, коли я вперше її побачив. З мішком зерна на плечах завважки