Читати книгу - "Історик"

Тургут спостерігав за мною.

— Цю церкву захищав Влад Дракула під час другого царювання, — сказав він тихо.

Я ще ненадовго затримав свій погляд на картині, але коли вже не в змозі був витримати, закрив книгу. Тургут забрав її в мене з рук і відклав убік. Коли він повернувся до мене, його погляд був жорстким. — Як ви, друже мій, збираєтеся шукати професора Россі?

Це пряме запитання полоснуло мене, немов лезо.

— Я все ще намагаюся скласти докупи всю інформацію, — повільно проговорив я, — навіть після того, як ви з містером Аксоєм провели колосальну роботу, я відчуваю, що знаю надто мало. Можливо, Влад Дракула з’являвся в Стамбулі після своєї смерті, але як ми можемо дізнатися, чи був він похований тут, чи перебуває його могила все ще в місті? Це все залишається для мене загадкою. Щодо наших наступних кроків, я можу тільки сказати, що ми збираємося на кілька днів у Будапешт.

— Будапешт?

Я ніби побачив, як здогад заграв на широкому обличчі Тургута.

— Так, ви пам’ятаєте, як Хелец розповідала історію про свою матір і професора — її батька. Хелед упевнена, що в матері може бути інформація, яку дівчині ніколи не вдавалося витягти з неї, тому ми ідемо туди, аби особисто поговорити з її матір’ю. Тітка Хелен — якась поважна особа в уряді, і ми сподіваємося, що вона влаштує нам усе.

— Ось як? — він майже посміхнувся. — Добре, що є високопоставлені друзі та родичі. Коли ви ідете?

— Можливо, завтра або післязавтра. Ми пробудемо там п’ять-шість днів, а потім повернемося сюди.

— Дуже добре. Ви повинні взяти це із собою.

Тургут раптом підвівся й дістав із шафи коробочку з інструментами для полювання на вампірів, яку показував нам день тому. Він обережно поставив її переді мною.

— Але це ж ваші скарби, — заперечив я. — До того ж це можуть не дозволити провезти через митницю.

— О, вам не можна показувати це на митниці. Ви повинні сховати це дуже ретельно. Перевірте ваші валізи, чи зможете ви покласти це куди-небудь за обшивку або дозволити міс Россі пронести це. Вони не дуже ретельно оглядають жіночий багаж. — Він кивнув підбадьорливо. — Але я не буду почуватися спокійно, якщо ви не візьмете це. Поки ви будете в Будапешті, я переглядатиму старі книги, щоб допомогти вам, але вам доведеться переслідувати монстра. Віднині зберігайте це у своєму портфелі, ця коробочка дуже тонка й легка.

Я взяв дерев’яну коробочку, не промовивши жодного слова, й поклав її поруч із книгою Дракона.

— Поки ви будете розмовляти з матір’ю Хелен, я буду вишукувати тут будь-який натяк на могилу. Я все ще не відкинув цієї ідеї. — Він звузив очі. — Я багато що зможу пояснити про чуму, що напала на наше місто відтоді. Якби ж ми не тільки пояснили, а ще й покінчили з нею…

Цієї миті двері в його кабінет відчинилися, і місіс Бора, просунувши голову в щілину, покликала нас обідати. Усе було так само смачно, як і день тому, тільки настрій був набагато похмуріший. Хелен мовчала, вигляд у неї був утомлений, місіс Бора подавала страви з мовчазною граціозністю, а містер Ерозан, хоча й сів ненадовго, щоб приєднатися до нас, але не зміг добре поїсти. Місіс Бора налила йому вина й приготувала для нього м’ясо, що відновило йому сили. Навіть Тургут поринув у себе і був якимось задумливим. Ми з Хелен чемно пішли якомога швидше.

Тургут провів нас до виходу з під’їзду, тепло, як завжди, потис нам руки, просив зателефонувати йому, тільки-но ми знатимемо про свої подальші плани, і пропонував свою гостинність після нашого повернення. Потім він кивнув мені й поплескав по моєму портфелі. Я зрозумів, що він мав на увазі коробку. Я кивнув у відповідь і непомітно поглянув на Хелен, ніби даючи зрозуміти, що розповім їй про це пізніше. Тургут махав нам рукою услід доти, доки не зник за липами й тополями, а коли його вже не було видно, Хелен обережно взяла мене за руку. У повітрі духмяніли лілеї, і на хвилину, коли ми йшли крізь сонячні плями по тих величних сірих вулицях, можна було повірити, що це наша відпустка в Парижі.

Розділ 37

Хелен справді втомилася, і я неохоче залишив її в пансіоні, щоб вона поспала. Мені не хотілося залишати її там саму, але вона сказала, що денне світло має бути достатнім захистом. Навіть якщо лиходій-бібліотекар знав, де ми знаходимося, він навряд чи ввійде в замкнену кімнату посеред дня, до того ж у неї був із собою маленький хрестик. Ми мали ще кілька годин до того, як Хелен треба буде знову телефонувати тітці, а починати організовувати свою поїздку ми не могли — спочатку слід вислухати її інструкції. Я залишив свій портфель на збереження Хелен і змусив себе піти з вітальні, почуваючи, що збожеволію, якщо залишуся і вдаватиму, ніби читаю або думаю.

Це було чудовою можливістю подивитися в Стамбулі що-небудь іще, тому я пішов у бік вигадливої будівлі палацу Топкапи, схожої на лабіринт, спорудженої султаном Мехмедом як новий будинок уряду в окупованій країні. Він відразу привабив мене як здалеку, так і описом у путівнику, коли ми вперше приїхали в місто. Топкапи займає більшу частину материкової частини Стамбула, із трьох боків охороняється морем: протока Босфор, бухта Золотий Ріг і Мармурове море. У мене було таке відчуття, що, не побачивши цього палацу, я не дізнаюсь цієї суті оттоманської історії Стамбула. Можливо, я знов ухилявся від пошуків Россі, але я переконував себе, що Россі й сам зробив би те саме, якби в нього випало кілька вільних годин.

Я був розчарований, коли дізнався, йдучи через парки, сади, павільйони, туди, де сотні років пульсувало серце імперії, що в палаці залишилося мало експонатів із часів Мехмеда: тільки деякі прикраси з його скарбниці, кілька мечів із зазублинами й фляками від постійного використання. Я найбільше сподівався ще раз подивитися на султана, чия армія розгромила Влада Дракулу і чиї придворні піклувалися про таємність удаваної гробниці в Снагові. Це було схоже на те, подумав я, згадуючи шахістів на базарі, що ти начебто намагаєшся визначити позицію короля твого суперника, знаючи лише свою позицію.

Проте в палаці виявилося багато чого, чим я міг зайняти свої думки. Судячи