Читати книгу - "Кінець зміни"

Джейн — котру на Карбін-стрит усі знають як Жирну Джейн — бреде у ванну і бере пляшечку з таблетками оксиконтіну, які тато п’є проти болю в спині. Лічить. Їх тридцять — напевне, більш ніж достатньо. Вона п’є їх по п’ять штук, запиваючи молоком, заїдаючи шоколадним печивом із зефіром. У голові паморочиться. Я сідаю на дієту, думає Джейн. На довгу-довгу дієту.

Правильно, каже їй голос із «заппіта», і тут у тебе все буде по-чесному, так, Джейн?

Дівчина п’є останні п’ять штук. Намагається взяти «заппіт», але пальці вже не можуть втримати тонкий прилад. Та й яка різниця? Вона в такому стані все одно не зловить жодної швидкої рожевої рибки. Краще подивитися у вікно, де сніг кутає землю в білий саван.

Все, годі, ніякої «жирної скотобази», думає вона — і коли вона непритомніє, то відчуває полегшення.

21

Перш ніж їхати до Герца, Ходжес різко завертає на «джипі» Джерома на повороті перед «Гілтоном» коло аеропорту.

— Це що, місце, де тримають свідків? Оце?

Ходжес каже:

— Оскільки в моєму розпорядженні безпечного помешкання нема, то хай буде оце. Зареєструю тебе під своїм прізвищем. Заходиш, замикаєшся і перед телевізором чекаєш, доки все скінчиться.

— І пов’язку поміняй! — нагадує Холлі.

Фредді не звертає на ці слова уваги. Вона зосереджена на Ходжесі.

— А я в наскільки великій халепі буду, коли все скінчиться?

— Не знаю, і зараз мені немає коли з тобою це обговорювати.

— Ну хоч у номер щось замовити можна? — Червоні очі Фредді злегка зблискують. — Мені майже не болить, але щось різко на хавчик пробиває.

— Призволяйся, — відказує Ходжес.

Джером додає:

— Тільки у вічко не забудь подивитися — а то раптом там не офіціант, а підісланий Брейді чоловік у чорному!

— Жартуєш? — каже Фредді. — Еге ж?

Цього сніжного вечора у вестибюлі порожньо. Ходжес, який почувається так, ніби прокинувся від дзвінка Піта років зо три тому, усе влаштовує, потім повертається туди, де сидять усі решта. Холлі щось робить в айпаді й не підводить очей. Фредді простягає руку по ключ, але Ходжес вручає його Джерому.

— Номер 522. Проведеш її, добре? Я хочу поговорити з Холлі.

Джером зводить брови догори. Ходжес нічого не додає, то він знизує плечима й бере Фредді за руку.

— Джон Шафт проведе вас до вашого люксу.

Вона відштовхує його руку:

— Та добре, коли там є хоча б міні-бар…

Але встає і йде з ним до ліфтів.

— Я знайшла «Гараж Тьорстона», — каже Холлі. — Це п’ятдесят шість миль на північ трасою І-47: буря суне звідти. Далі внутрішньоштатна траса 79. Погода не…

— Усе буде добре, — каже Ходжес. — Герц має для нас «форд експедішен». Гарний важкий автомобіль. А ти мені потім дорогу показуватимеш. Я про інше хочу поговорити.

Він лагідно бере з її рук айпад і вимикає.

Холлі чекально дивиться на нього, склавши руки на колінах.

22

Брейді вертається з Карбін-стрит у Рогульському раю свіжим і піднесеним: із цією жирною Еллсбері було і весело, і легко. Цікаво, скільки ж людей потім будуть зносити її тіло з третього поверху. Четверо, напевне. А труна яка буде! Розміру XХL!

Коли він перевіряє сайт і бачить, що він недоступний, настрій моментально падає. Так, він очікував, що Ходжес знайде спосіб вивести його з ладу, але не чекав, що це станеться так швидко. І телефон цей його лютить так само, як оті нахабні повідомлення, які Ходжес залишив під «Блакитною парасолькою» тоді, під час їхнього першого протистояння. Це ж лінія запобігання самогубствам. Йому й перевіряти не треба. Він і так знає.

І, так, Ходжес приїде. У Кайнера багато людей про це місце знають: це така собі легенда. Але чи він просто сюди поїде? Брейді ні на мить у це не вірить. З одного боку, детектив-пенсіонер знає, що багато мисливців залишають зброю в таборі (хоча мало де її аж так багато, як у «Головах і шкурах»). А з іншого (що важливіше), цей старий коп — хитра гієна. Він став на шість років старший від того часу, коли Брейді з ним зустрівся: без сумніву, задишки й тремтіння в кінцівках йому додалося, але ж він і хитрий. Така тварюка скрадається, не підходить до тебе безпосередньо — а потім переріже тобі піджилки, коли ти дивитимешся в інший бік.

Уявімо, що я Ходжес. Що я роблю?

Подумавши над цим, Брейді йде до шафи і, швиденько переглянувши пам’ять Бабіно (її рештки), бере той одяг, який належав тілу, в якому він перебуває. Усе чудово сидить. Він бере ще й пару рукавиць, щоб гріти свій артрит, і виходить надвір. Снігопад поки що помірний, і гілля дерев не ворушиться. Пізніше все зміниться, але зараз доволі приємно, можна побродити володіннями.

Він іде до дровітні, накритої вже доволі товсто припорошеним брезентом. За нею — два-три акри старих сосон і ялин, які відділяють «Голови і шкури» від «Табірлогу Великого Боба». Це чудово.

Треба навідатися до комірчини зі зброєю. «SCAR» — це добре, але там є ще дещо корисне.

«О, детективе Ходжесе, — думає Брейді, поспішаючи звідки вийшов. — У мене для вас такий сюрприз. Такий сюрприз…»

23

Джером уважно слухає, що каже Ходжес, потім хитає головою:

— Ні, Білле, ніяк по-іншому не можна. Мені треба з вами.

— Тобі треба їхати додому, до своєї сім’ї, — каже Ходжес. — Особливо до сестри. Учора вона дивом вціліла.

Вони сидять у кутку вестибюлю «Гілтона» і тихо перемовляються, хоча навіть працівник на рецепції подався кудись у підземелля. Джером дивиться просто перед собою, руки на стегнах, між брів уперта складка.

— Якщо Холлі їде…

— У нас інакше, — каже Холлі. — Ти ж маєш розуміти, Джероме. Я зі своєю мамою не дуже ладнала — та, власне, завжди так було. Я бачу її один-два рази на рік максимум. І завжди рада прощатися, і вона теж тому рада, не сумніваюся. А Білл… ти розумієш, що він буде боротися з тим, що на нього напало, але ми обоє знаємо його шанси. А в тебе не так.

— Він небезпечний, — говорить Ходжес, — і ми на елемент несподіванки розраховувати не можемо. Якщо він не здогадується, що я до нього йду, то він дурень. А таким він ніколи не був.

— У «Мінго» ми