Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Кухня знаходиться на першому поверсі, але щоб ти довго не блукав, будинок тебе приведе до потрібної кімнати – я кинула благальний погляд на Лайона. 

Він зрозумівши що я від нього хочу, змахнув рукою й стіни коридора почали змінюватися утворюючи один довгий коридор, який вів до кухні.

– Ось, тепер ти можеш спокійно йти і не заблукати.

Випровадивши дракона, я приступила до другого етапу роботи, будемо готувати “Золоте сяйво”! От тільки, як саме виглядає цей плід "Жовтого сонця?" І чи взагалі він тут є?

– Що надумали робити? – за спини поцікавився Лайон.

– Золоте сяйво, от тільки… Лайоне, ти знаєш як виглядає плід Жовтого сонця?

– Так.

– І як саме?

– Цю відповідь ви знайдете у он тій шухляді – і він вказав на стіл який мав нижню шухляду.

Відкривши її, я знайшла цей плід і надіюся що це був саме він, бо вигляд у нього був схожий на щось між манго й кокосом. Наче схожий на манго, а от шкірку мав таку міцну що нею можна гвіздки забивати. А ще в якому місці він жовтий? Якщо цей плід був чорного як смоль кольору.

– Ем. Лайоне це і є плід Жовтого сонця?

– Так – спокійно відповів.

– Але ж він чорний – може це просто така загальна назва? По типу як у нас називають сузір'я "Великої Ведмедиці?"

– А ви його розбийте і зрозумієте чому його прозвали плодом Жовтого сонця. А я поки піду прослідкую за нашим новим горе-кухарем.

Я поклала декілька плодів на стіл, й спробувала один з них розлузати, але нічого не вийшло.

– І чим скажіть мені на милість, мені їх відкривати? Вони ж, як те каміння яке ми мололи.

Покопирсавшись ще в комірчині я знайшла заточене зубило з молотком.

– Думаю згодиться. Головне пальці собі не повідбивати.

Вставши в стійку воїна, я міцно зафіксувала плід на столі, приклала до нього зубило і занесла молоток і…

Удар! Удар! Удар! Це один! 

І нічого в мене не вийшло, плід як і був цілий, так і зостався. 

– Е ні! На цей раз я це так не залишу! – я знову піднесла молоток вгору і гоцнула по зубилу з усієї сили.

Тріск!

І плід розколовся на дві частини. Я охнула! Він і справді був жовтого кольору в середині. Ні, навіть не жовтого, а золотисто-сонячного кольору! Цей незвичайний колір нагадав мені очі Дикого, вони теж мають таке забарвлення, а чорна шкірка плоду нагадувала, те чорне кільце яке він мав навколо золотистої райдужки.

Але як би це не було гарно, мені треба розколоти ще штуки три! Та я заледве один розколола, а їх ще он скільки! Зібравши всю волю в кулак, як і свої нерви які починали битися об стіни головного мозку, я з горем пополам розбила останні три плоди.

– Оооо так! Я це зробила!

Ретельно вишкрібши вміст з шкарлупи, я поклала його в марлю й здавила вміст щоб з нього витік сік. Зібравши достатню кількість соку, перелила його до теплої води і поставила на вогнище проваритися на пів години.

Щоб не втрачати часу, підготувала велику миску з вже перетертим камінням і палицю якою буду перемішувати це все добро. Коли мій шмурдяк вже був готовий, залишилося додати в нього трохи власної крові з рідкою магією… 

От тільки, як магія може бути рідкою? Вона ж наче не матеріальна? Можливо її треба змішати з власною кров'ю, щоб вона стала рідкою? Або ж, я просто дійшла до ще однієї безглуздої здогадки. 

Але як то кажуть, хто не пробує той і не п'є шампанського! Тож, спробую уявити як моя магія зливається з кров’ю, малесеньким сріблястими цівками які розчиняються в моїй крові.

Я розрізаю долоню і розплющую очі. Вийшло! В мене вийшло! З моєї долоні стікала червона кров з срібними домішками. Забинтувавши собі руку, перемішала воду й залила її до таза з білим порошком.

Ретельно все перемішуючи, дійшла до густого стану і відклала палицю.

– І так, залишилося зліпити приблизну форму тіла і підкоригувати її магією.

Ну що, знову повертаємося до дитсадка "Квіточка" і починаємо ліпити фігурки в повний зріст!

"Пройшло шість стражденних годин."

Знаєте, от я зараз стою і дивлюся на свої два творіння і думаю. Та що за хрінь в мене взагалі вийшла! Он там, одна нога товща іншої, там голова крива. Реально, вийшли якісь виродки! Ці не до скерипі, мені більше нагадували тих вбивць з фільму “Поворот не туди”. Тільки в цих, вигляд був ще гірший!

Та тут і п’ятирічна дитина впоралася б краще за мене! Боже мій, та коли ж це в мене почнуть руки рости з потрібного місця! Залишилася вся надія на те, що завдяки магії я все зможу виправити.

– Та-ак, як там в інструкції говориться що треба зробити? “І для надання завершеного вигляду, треба сконцентрувати вашу магію яку ви влили до Золотого сяйва і уявіть у мілких деталях всю будову тіла і обличчя. Після цього, ви отримаєте повноцінне тіло скерипі у яке можете помістити штучну душу у районі грудної клітини, де знаходиться серце.”

– Ага. Ну що ж, вмикаємо свою уяву на повну! 

Заплющивши очі, уявляю спочатку Лайона, його темне довге волосся до плечей яке зібране в хвіст, уважно зосереджую свою увагу на обличчі, формі брів, носа, підборідді, зріст, форма тіла. Відчуваю як ті маленькі частинки срібної магії, починають рухатися і через хвилину переді мною стояла точна копія Лайона.

– Вау! Та він прямісінько як справжній!

Потім я проробила те саме з скерипі для Ненсі, уявляючи її середній зріст, злегка пишними формами, круглесеньке обличчя, маленький ніс, брови у формі рівних дужок, проникливі темно карі очі, довге волосся яке вона так любить прибирати в пучок.

Закінчивши, я звалилася втомлено на той зловісний табурет, на якому потренувалася вселяти душі. Ніколи б не подумала, що використання магії вимотує більше ніж фізична праця, чи просто я не звикла.

За дверей сховища душ, знову почулося тарабанення банки. Знову ця капризуля вередує! Що ж їй так не йметься! І раптом в мою голову прийшла геніальна ідея, про яку я можу пожалкувати, але… Може їй теж тільце зробити, щоб не ображалася? Можливо навіть і домовитися вийде? Цікаво, ця душа хлопчик, чи дівчинка? Або ні те, ні інше. Але щодо капризного характеру, більше нагадує дівчинку підлітка приблизно п’ятнадцяти років.