Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

– Розкажи мені про Тадека.
Арсен здригнувся від несподіванки. Ядвіга нечутно увійшла у кімнату і тепер стояла у нього за спиною, так близько, що він чув її дихання.
– Мені шкода, але ми давно не бачились і я не можу розповісти нічого, чого б панна не знала з його листів.
– Розкажи мені, який він.
– Самозакоханий, обмежений, самовпевнений егоїст.
– Панич Тадеуш шляхтич і цим все сказано.
Ядвіга розсміялась, зовсім по-дитячому, щиро та голосно, на щоках проступили звабливі ямочки і вся вона стала зовсім іншою. Арсен дивився на неї, наче вперше бачив і йому не подобалось те, що він раптово відчув до неї симпатію.
– О, я тебе прошу! Якби Тадек не був моїм братом, то я б сказала, що він хам.
Ядвіга дивилась на нього очікувально, а Арсен не знав, як реагувати і це ще більше розсмішило її. Але тепер вона не сміялась, лише закусила губу, вдаючи, що стримує сміх і подивилась на нього так, що Арсену на мить стало гаряче.
– Ось ти де, Ядзю. А я тебе всюди шукаю, там привезли твоє замовлення.
– Мої сукні!
Ядвіга, підхопивши поділ сукні, вибігла з кімнати, а Арсен стояв, наче в тумані і не міг розігнати мару.
– Бачу, сьогодні Ядзя знайшла на тебе шпильку.
– Прошу?
– Чого стоїш? Зараз ліс привезуть, йди припильнуй.
Арсен вийшов з кімнати наче не своїми ногами, у голові гуділо і тиснуло в грудях, а він з усіх сил намагався переконати себе, що це не через Ядвігу.

Із першими днями осені у маєток почали все частіше приїздити гості, Ядвіга відвідувала бали і вже зовсім скоро Арсен зрозумів, що їй шукають нареченого. Про нього забули і Арсен зосередився на підготовці до втечі, він обдумав все до найменших дрібниць і з нетерпінням чекав нагоди, аж до чергової сутички із Ядвігою.
Він випадково побачив її у саду із новим залицяльником. Ядвіга здавалась скромною, засоромленою панянкою, але Арсен бачив, що це аж занадто вправний, замаскований флірт.
– Цікаво. Чого ж їх насправді вчили у монастирській школі? Бідний хлопець, у нього немає шансів.
Разом з тим Арсен відчув незрозуміле роздратування, яке нагадувало надокучливий свербіж під шкірою.
Ядвіга стріляла очима, мило усміхалась, а панич все більше губився, його голос зривався, рухи стали різкими та недоладними. Арсена душила незрозуміла злість і, разом з тим, хотілось розреготатись від побаченого. Коли панич впав на коліна перед Ядвігою і спробував схопити її руку, Арсен не втримався – регіт зірвався з губ до того, як він встиг втекти.
Панич підхопився на ноги, хапаючись руками за бік, так, наче там мала висіти шабля або пістоль. Він шукав поглядом нахабу, але Арсена рятували осінні сутінки, що швидко огортали сад і він поспішив відступити ще далі у темінь.
Арсен не відводив погляду від Ядвіги і йому здавалось, що вона дивиться просто на нього. Він продовжував відступати і коли постаті Ядвіги та її кавалера розчинились у сутінках, Арсен розвернувся і мало що не побіг. Він не розумів, що з ним відбувається і чому його взагалі зачіпає її поведінка. Несподівано він вирішив, що найкращий спосіб зосередитись на тому, що насправді важливо – скупатись у ставку. Так, вода вже холодна, але це саме те, що йому зараз потрібно. Холод вистудить жар у тілі, отверезить і змусить розум проясніти.
Арсен одягався. Шкіру приємно пощипувало після купання. Вода, стікаючи струмочками із волосся, лоскотала спину і навіть прохолодний вітерець не міг зіпсувати йому настрій. Холод справді допоміг, він вже не думав про Ядвігу, натомість перед очима крутився образ Відня і людини, яка мала допомогти йому. Він встиг навести потрібні знайомства і, як тільки повернеться у місто, зразу ж розшукає того чоловіка...
– Як ти посмів підглядати за мною?
Арсен завмер. Неможливо! Це не може бути Ядвіга. Не тут і не тепер. У будинку повно її гостей. Але це таки вона. Арсен відчував її пекучий погляд на своїй оголений спині і несподівано подумав – а як довго вона тут?
Він видихнув усмішку, а тоді повільно, тримаючи сорочку у руках, повернувся до Ядвіги. Як добре, що вони на відкритому місці і на небі повний місяць. Арсен знав – навіть якщо Ядвіга холодна, як камінь – вона розглядатиме його, принизивши свій шляхетський гонор і розумітиме, що сама у цьому винна.
– Вибачте, я не знав, що таке дозволено лише ясновельможним паннам.
Її обличчя спалахнуло таким жаром, що Арсен мимоволі злякався свого нахабства. Якщо вона зараз почне кричати, то…
Ядвіга вліпила йому такого ляпаса, що Арсен відступив на крок. Він зовсім недоречно подумав, що у ній сили більше, аніж у братика.
– Та як ти смієш? Як ти смієш дивитись на мене? Говорити зі мною? Мартін шляхтич і поводиться, як шляхтич. Він справжній чоловік. Він знає, що потрібно жінці. А ти? Та ти навіть не знаєш, що значить бути чоловіком.
Арсен дивився на неї і усвідомлював, що лише диво стримує його від того, щоб вхопити Ядвігу за горло і вирвати її отруйне жало. Все життя над ним знущався Тадеуш, а сестра вирішила доконати його остаточно. Але її останні слова виявились її найбільшою помилкою, вони позбавили Арсена самоконтролю.
Арсен посміхнувся у відповідь і побачив, що Ядвіга злякалась. Вона відступила на крок, підбираючи поділ сукні і повертаючись, щоб втекти. Арсен кинув сорочку у траву, схопив Ядвігу за плечі і впився в губи поцілунком. Хай він не шляхтич, але що значить бути справжнім чоловіком він покаже їй просто зараз.
Арсен зупинився в ту мить, коли зрозумів, що обіймає Ядвігу, а вона не опирається, не намагається кричати або вирватись. Вона обіймає його стан, впиваючись нігтями у шкіру і відповідає на поцілунок так пристрасно, що здається неможливим зупинитись. І, якби не думка, що одного разу він вже проміняв волю на жінку, Арсен повалив би її на холодну землю…
Арсен відступив на крок і подивився на Ядвігу. Він намагався зрозуміти, що це було – черговий відьомський план помсти, примха чи… Ні, іншого пояснення бути не може.
Ядвіга приклала пальці до губ, наче затримуючи поцілунок, а тоді подивилась на Арсена.
– Чому ти ніколи не бачив у мені жінку?
– Що?
Але вона вже тікала стежкою до саду і Арсену до божевілля хотілось наздогнати її, обійняти і знов відчути запаморочення від її вуст…
Божевілля, яке треба зупинити, поки воно не знищило його.
Арсен підняв сорочку, одягнувся і повільно пішов до будинку. Він сподівався, що Ядвіга сховалась у своїх поко́ях і не виходитиме звідти так довго, як тільки це буде можливо і разом з тим до болю в грудях сподівався побачити її.