Читати книгу - "Адвокат диявола"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Удвічі вищі доходи?
— Ваш столик готовий, сер, — промовив метрдотель.
— Дякую. — Кевін знову повернувся до Сколфілда. — Ви сказали про вдвічі вищі доходи?
— Так, я знаю, скільки ви будете заробляти, ставши партнером у своїй фірмі. Містер Мільтон одразу запропонує вдвічі більше, а за відносно короткий час ви також почнете отримувати чималу премію. Я впевнений. — Сколфілд підвівся. — Будь ласка, не дозволяйте мені більше забирати у вас час. Ви заслужили на можливість побути на самоті, — додав він, підморгнувши Міріам.
Вона знову відчула, що шаріється.
Він підштовхнув картку до Кевіна.
— Просто зателефонуйте нам. Ви не пошкодуєте. І ще раз, — додав він, підіймаючи свій келих, — вітаю з блискучою перемогою. Місіс Тейлор.
Він знову підняв келих і покинув їх.
Якусь мить Кевін не рухався, а тоді поглянув на візитівку. Рельєфний шрифт неначе піднявся з картки та збільшився. Негучна фонова музика, стишені нерозбірливі балачки довкола них і навіть голос Міріам раптом віддалилися. Він відчув, що кудись пливе.
— Кевіне!
— Що?
— Що це було?
— Не знаю, але це точно цікаво, чи не так?
Сколфілд повернувся до свого столика й усміхнувся їй. Щось холодне шкрябнуло їй серце так, що воно аж затріпотіло.
— Кевіне, наш столик готовий.
— Так, — озвався він. Ще раз поглянув на візитівку, а тоді швидко поклав її в кишеню й підвівся, щоб піти за Міріам.
Вони сіли за одним з усамітнених столиків у затишному куточку в глибині ресторану. Маленька олійна лампа на столику освітлювала їхні обличчя м’яким жовтим чарівним світлом. Замовивши білий зинфандель[3], вони без поспіху його попивали й водночас тихо розмовляли, згадуючи інші часи, інші романтичні трапези, інші безцінні моменти. Негучна фонова музика кружляла довкола них і над ними, як музична тема у фільмі. Він підніс її руку до своїх губ і поцілував їй пальці. Вони так пильно дивились одне на одного, що офіціантці стало соромно заважати їм, питаючи, що вони замовлять.
Лише після того, як їм принесли їжу і вони почали їсти, Міріам згадала про Пола Сколфілда.
— Ти справді ніколи не чув про його фірму?
— Ні, — подумавши, він хитнув головою, а тоді витягнув картку і придивився до неї. — Не можу сказати, що чув, але це нічого не означає. Знаєш, скільки фірм є в самому лише Нью-Йорку? Гарне місце, — зауважив він. — На розі Медісон і Сорок Четвертої.
— Кевіне, якийсь інший юрист приходить подивитися на тебе в дії — це ж дещо незвично, так?
Він знизав плечима.
— Не знаю. Так, мабуть, так. Чи є кращий спосіб оцінити людину, ніж побачити її за роботою? І не забувай, — додав він з явною насолодою, — ця справа засвітилась у нью-йоркських газетах. Минулої неділі про неї була п’ятисантиметрова колонка в «Times».
Міріам кивнула, проте він бачив, що її щось бентежить.
— А чому ти питаєш?
— Не знаю. Він так говорив і так дав тобі свою картку… він був… такий упевнений.
— Гадаю, це приходить з успіхом. Цікаво, наскільки серйозно він говорив про гроші… удвічі більше, ніж я заробляв би, якби став партнером у «Бойл, Карлтон і Сесслер»?
Він знову поглянув на картку й хитнув головою.
— Там ти заробляєш достатньо, Кевіне.
— Заробляти достатньо вже неможливо, та й таких справ, як ця справа Вілсон, багато не буває. Я тільки боюся, що займусь однією з їхніх сфер і мене завалять корпоративним правом чи нерухомістю просто через те, що у сфері кримінального права роботи буде небагато.
— Кевіне, це тебе ще ніколи не бентежило.
— Знаю, — він нахилився вперед, зазирнувши в коло світла маленької лампи, і його обличчя з м’якого та спокійного раптом стало розпашілим і збудженим, — але цього разу, Міріам, зі мною в судовій залі щось коїлося. Я це відчував. Час від часу я… сяяв. Я наче постійно перебував на межі, знав, що кожне слово надзвичайно важливе, що на кону стоїть не чиясь там земля, а щось більше. На кону стояло все життя людини. У моїх руках було майбутнє Лоїс Вілсон. Я був наче кардіохірург чи нейрохірург у порівнянні з терапевтом, який вправляє перелом ноги.
— Займатися час від часу нерухомістю не так уже й страшно, — стиха промовила вона. Від його ентузіазму їй перехопило дух.
— Так, але що важча, що серйозніша справа, то краще я здатен думати. Я це знаю. Ну тобто я ж не офісний планктон, Міріам. Я… Я — адвокат.
Вона кивнула, а її усмішка потроху згасла. У його голосі, його очах було щось таке, що її лякало. Вона відчувала, що йому буде недостатньо такого життя, яке вона вимріяла.
— Але ж, Кевіне, — відповіла вона за кілька секунд, — ти ще ніколи про це не говорив і, мабуть, не говорив би зараз, якби сьогодні не з’явився той чоловік.
— Може, й ні, — знизав плечима він. — Може, я сам не знаю, чого хочу. — Він знову поглянув на картку, а тоді поклав її в кишеню. — У нас у будь-якому разі є час на роздуми. Сумніваюся, що мені зранку в понеділок запропонують статус партнера. Нашій трійці необхідно провести низку засідань. Вони вважають, що все має влягтися та усталитися. — Він засміявся, але не так, як зазвичай. Його сміх був різким і холодним. — Вони, мабуть, жодного разу не кохалися з дружинами, не зваживши попередньо всіх «за» і «проти». Утім, якщо поглянути на їхніх дружин, я все одно не уявляю собі, як вони роблять це спонтанно.
Він знову засміявся, цього разу вже зневажливо, але Міріам не засміялася разом з ним. Кевін ще ніколи не висловлювався зневажливо про Бойлів, Карлтонів і Сесслерів. Вона завжди вважала, що він хоче бути, як вони.
— Хіба ягня сьогодні не чудове? — запитав він, а вона всміхнулась і кивнула, радо закінчивши дискусію та сповільнивши биття свого серця, щоб позбутися метеликів, які тріпотіли крильцями в неї просто під грудьми.
Це подіяло. Вони не говорили ні про юриспруденцію, ні про ту справу. Задовольнившись іще більше після кави та десерту, вони поїхали додому, де кохалися чи не найпристрасніше на її пам’яті.
Але наступного ранку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Адвокат диявола», після закриття браузера.