Читати книгу - "Світ повчальних казок, Оля Love"

Жила собі в нірці дружна мишача сімейка. Мама Миша, тато щур і маленьке кошенятко Шмиг. Шмиг був дуже веселим, енергійним та допитливим. Він скрізь шукав пригоди, навіть там де могла бути небезпека. Мишеняті було цікаво виходити з нірки та розгулючи, вивчати людський будинок.                                                                             — Сину, не виходь з нірки, бо по будинку ходять люди. Не дай Боже трапишся їм на очі, що ж тоді ми будемо робити, як тебе втратимо тебе? — Кожен день казала йому мама та хвилювалася.   — Все буде добре, мамо. Я більше не буду виходити з нірки — Обіцяв Шмиг і всеодно порушував свою обіцянку.                                 Одного разу, коли він вийшов на мить, помітив хлопчика. Шмиг хотів заховатися, але не встиг. Хлопчик теж його помітив. Мишенятко дуже пошкодувало, що вийшло з нірки. Шмиг думав, що попрощається з життям, але те що він побачив його дуже здивувало. Хлопчик вздригнувся й хутко вибіг з кухні.                                                   Шмиг цілий день думав над тим, що це було. Невже він його боїться? Та, ні. Цього не може бути. Люди набагато сильніші за них. Якщо вони хоч один раз побачать їх, до вечора їм не жити. Але незважаючи на це, Шмиг не припиняв виходити з нірки.                                            Наступного разу, він знову попрямував до кухні. Мишеня зацікавлено розглядало предмети, які там знаходилися. Аж раптом почув, як хтось прямує до нього. Шмиг хутко заховався за холодник. На кухню зайшов той же самий хлопчик, що був минуло разу. Він підійшов до холодильника та знову побачив його. Мишенятко думало, що в хлопчика на цей раз буде інша реакція, що йому тепер не жити. Але він знову здригнувся та хотів побігти, аж раптом послизнувся й упав.                                                        — Мамо, тату! Миша! Допоможіть! — Закричав він. — Привіт, я Шмиг — Тихенько пропищало мишеня й підбігло до нього — А тебе, як звати?                     — А мене Т..Тарас — Відповів хлопчик тремтячим голосом.                                                                             — А ти, що мене боїшся?                                                —  Т..Т..Так. Ти М..М.. Мене з'їси.                                 — Невже я такий страшний, що ти мене боїшся?   — Так, я боюсь мишей.                                                   — Це ж треба, а я боюсь тебе.                                      — Мене?                                                                             — Тебе-тебе. Мама з татом забороняють мені виходить з нірки тому, що я можу натрапити на вас людей, які мене можуть убити.                            — Убити? Ні, я добрий хлопчик. Я не вбиваю тварин, і тебе не вб'ю.                                                     — А я добре мишенятко й тебе не з'їм, тому припини боятися.                                                             У хлопчика й мишеняти швидко зав'язався діалог. Невдовзі вони почали частіше бачитись, а потім стали кращими друзями й до сих пір не розуміють, чому так сильно один одного боялися.

Кінець