Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Оце так! — подумав Дроник. — Певна річ, усе це робиться потай».
Той самий, із сережкою у вусі, зайшов до кімнати й заспокоїв схвильованих мешканців:
— Усе гаразд! Троє дурнуватих поліцейських заблукали випадково.
— Точно? Ти нічого не переплутав? — засумнівався хтось.
— Ні. Вони урядової кліпси так налякалися, що одразу змились!
І тут Дроник зважився. Він виник просто з нічого посеред кімнати.
— Здрастуйте...
Запала мертва тиша.
— Це хто? — напруженим голосом запитав один із тих, що були в білих халатах.
— Не знаю, — розгублено відповів Брейк, бо це був саме він.
— Дострибалися! — кинув інший.
— Хай вам грець! — закричав третій, вихопив із-за пояса блискучий пістолет і навів його на Дроника.
— Перестань, ідіоте! Півбудинку рознесеш!
— Та заждіть ви, — Дроник не злякався, а швидше розсердився, що його не розуміють, — я не думаю, що я ваш ворог.
З першого погляду йому стало зрозуміло, що ці глюки вірусом не заражені, а раз так, то можна спробувати встановити з ними контакт.
— Прошу вас, — він спокійно подивився на того, хто тримав у руці магнітний випромінювач, — давайте поговоримо. Я розповім вам, хто я і звідки, а далі ви вже будете вирішувати, що зі мною робити. У всякому разі, ми не вороги, я вас запевняю.
Не так слова, як тон, яким вони були сказані, заспокоїли й господаря, і тих, хто працював у кімнаті.
— Гаразд, — погодився Брейк, — розповідай.
— Я це... — почав Дроник зовсім як Васла. — Я не з вашої планети...
— Тобто ти хочеш сказати, що не з планети Ц, а з іншої, зовсім з іншої планети? — перепитав один із білохалатних.
— Чи чули ви що-небудь про Великого Процесора?
— Про кого Великого? — Брейк недовірливо схилив голову до плеча й примружив око. — На нашій планеті є тільки один Великий — Його Дигітальна Величність, Директор планети пан Великий Сканер.
— Не знаєте Великого Процесора, Володаря та Пана Заекрання, Жорстких Дисків, Чипів і Числень?
Усі перезирнулися й здивовано знизали плечима.
— Це ім’я нам ні про що не говорить, — відповів за всіх Брейк.
— Великий Процесор командує всім цим, — Дроник невиразно обвів руками коло.
— І нашою планетою? — недовірливо перепитав Брейк.
— І вашою планетою, — впевнено підтвердив Дроник.
— Ха! Брешеш ти все, хлопче, — гмикнув один із учених, — як це він може командувати всіма, якщо ми його навіть не знаємо? От Брейка знаємо, і йому підкоряємось, виходить, він нами командує, а твого Великого Процесора ми не знаємо!
— Це нічого не значить.
— Ось тобі й маєш! — здивувався Брейк. — Як можна підкорятися тому, кого не знаєш?
— Що ви знаєте про закон Всесвітнього тяжіння? — несподівано запитав Дроник.
— Усесвітнього тяжіння? — розгублено перепитав Брейк. — Ви чули що-небудь про такий закон? — звернувся він до друзів.
Ті похитали головами.
— Директор планети такого закону начебто ще не видавав...
Дроник узяв зі столу перше, що трапилося під руку, — це був
грубий зошит.
— Проте це не заважає йому справно працювати, — і розняв пальці.
Зошит голосно ляпнув об підлогу, Брейк і всі його друзі здригнулися.
— Добре, припустимо, є такий Процесор... — почав Брейк.
— Великий Процесор, — виправив його Дроник.
— Гаразд, — погодився Брейк і наблизився до прибульця, — що з того? Ти тут до чого?
— А до того! Це він мене послав сюди. І не тільки мене, і ось чому...
І Дроник коротко розповів, хто він, звідки й чому тут з’явився.
— І от, вийшли вони з поліційної ділянки зовсім іншими, — розповідав він про своїх друзів, — ми ж розраховували, що для людей із фізичного світу вірус не страшний, а виявилося, що помилялися...
— Проклятий вірус! Проклятий Великий Сканер, котрий не хоче з ним боротися по-справжньому! — вигукнув Брейк.
— А чому не хоче? — поцікавився Дроник.
— Та як же чому? — у свою чергу здивувався Брейк. — Зараженими куди простіше керувати, ніж реалітами! Зараженим усе по барабану! Вони не люблять, але й не ненавидять! Вони погано працюють, але й нічого не вимагають! До того ж навіть при поганій роботі в країні ніхто голодний не ходить! Вони знають тільки Великого Сканера й готові за нього вмерти тому, що й не живуть зовсім! Тому, що вони не хочуть кращого: у них на це ні фантазії, ні бажання не вистачає! їм би тільки нагапличитися, а на решту начхати. Сканеру цей вірус як подарунок, а ти дивуєшся, чому він не хоче з ним боротися...
Дроник згадав рекламу на вулицях.
— А що таке гаплик?
— Та гидота така, схожа на глину. Коли жуєш, то приємно, й настрій кращає, а коли Ба зійде, то почуваєшся так, немов тебе цілу ніч кийками молотили.
— Навіщо ж тоді його жувати?
— У тім-то й річ! Від виробництва й торгівлі гапликом Сканер отримує величезні прибутки, тому всі розмови про шкідливість гаплика невигідні для Сканера, а значить — злочинні. А те, що він дуже шкідливий для здоров’я, можеш не сумніватися! А тут іще цей вірус!
Учені в білих халатах під час усієї Брейкової оповіді кивали головами: правда, все правда...
— Я не здивуюся, — провадив тим часом Брейк, — якщо в дільниці їх спеціально заразили цією гидотою!
— Дуже схоже на правду, — погодився Дроник.
— Ти все добре сказав, — Брейк посміхнувся, — але нічого не довів. Слова, це, розумієш, тільки слова...
— Нема питань! — сказав Дроник і зник.
Розділ 5
Поліцейські завели Рикпета, Шанату й Васлу до невеличкої кімнати з перегородкою, за якою сидів офіцер з погонами. Він відірвався від прошнурованої книги, в яку щось записував, і запитливо глянув на конвой.
— Реаліти, — доповів той, — зчинили бешкет на базарі, обдурили торгівку, порушували громадський порядок.
Офіцер схвально кивнув головою, підняв слухавку, натиснув клавішу й шанобливо мовив:
— Пане Джойст? Є клієнти для вас. Слухаюся, пане Джойст... Неодмінно, пане Джойст... Про що мова, пане Джойст...
Офіцер підкреслено шанобливо, ніби співрозмовник міг його бачити, поклав слухавку.
— До особливого відділу їх, до пана Джойста, — наказав він.
Бранців повели сірим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов», після закриття браузера.