Читати книгу - "Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов"

— Стривайте, — наморщив чоло Кадим, — щось тут не сходиться. Iнформо, ти прилетіла з експедицією на одному човнику. Рикпет і компанія — на другому. Я на третьому, а ти, Серього, на четвертому, так?

— А ти з Директором планети захопив тільки три човники! — відразу зробив висновок Рикпет.

— Ну, звісно! Отже, є ще один, ціленький, непошкоджений човник, і швидше за все, це мій! Я його сховав у лісі, його з повітря непомітно!

— Це шанс! — вигукнув Сергійко.

Він уже цілком отямився після тимчасової втрати пам’яті й радісно дивився на друзів, кидаючи особливі погляди на інформу, яка не випускала його долоню.

— Ходімо, потішимо професора, — запропонувала Флоппі Ді.

Професор сидів у кабінеті, в кріслі, яке донедавна займав Великий

Сканер. Поруч із ним були Драйв, Флеш і В’ю Соник. Обговорювалася ситуація з відсканованими. Якби їх був десяток, сотня чи тисяча, то нічого складного не було б, але їх були мільйони! Мільйони поганих копій глюків, які реально існували, копій, які, крім того, щоб виконувати найпримітивнішу роботу, їсти й жувати гаплик, нічого не вміли. Раніше всі вони існували за рахунок праці реалітів у Долині, а тепер? Так, це була проблема!

Ба опускалося до обрію і його промені повністю освітили кабінет. У кутку, під шафою, щось блиснуло золотою крапкою. Відблиск помітила Флоппі Ді, не полінувалася, полізла під шафу й витягла з-під неї довгастий золотий овал, з якого звисав порваний золотий ланцюжок.

— Медальйон Великого Сканера! — вигукнув Сергійко. — Він завжди носив його на шиї!

— Справді? — здивувався професор Сидиром. — Як же він опинився тут?

— Видно, зачепився за щось, а в поспіху Директор планети не став його шукати, — припустила Шаната.

— Цікаво, що ж тут? — професор почав уважно розглядати золоту річ. — Незрозуміло... Він не відкривається, всередині нічого немає... Незрозуміло...

— Це... як його... дозвольте? — Васла взяв із руки в професора медальйон і уважно оглянув його. — Я того... ну... не я буду... нкщо це не та... як його... флешка!

— А що? Й справді! Схоже на флешку, — сказав Сергійко, коли в свою чергу взяв медальйон.

— А що тут думати? — Кадим пішов до комп’ютера, який стояв на окремому столику в кутку кабінету, уважно оглянув його. За кілька хвилин комп’ютер увімкнули, флешку встановили. У крісло біля комп’ютера сів Флеш. Кілька хвилин він з подивом переглядав вміст флешки.

— Ну, що там? — запитала Інформа.

— Що ти читаєш? — підхопив Кадим.

За його плечем стала В’ю Соник і, не відриваючи погляду від екрана, прочитала:

Душа безсмертна і сумна,

Живе у вічності вона.

Яка їй радість бути вічно,

Коли і там вона одна?

— Та це ж книжки! У флешці — бібліотека! Щоб я так жив... — приголомшений Флеш і далі переглядав зміст флешки. — Отетеріти! Це гігантська флешка! Тут зібрані, напевно, усі книги планети! їх же давно немає!

— Так-так, — підхопила В’ю Соник, — я пам’ятаю, ще в дитинстві в нас удома завжди були книги, а потім якось раптово зникли. Я дуже нудьгувала без казок...

— Ось вам і відповідь на запитання, що робити з відсканованими, — почувся голос професора Сидирома.

— Тобто? — здивовано запитав Флеш. — Яке відношення відскановані мають до книжок, і навпаки, книжки до відсканованих?

— Безпосереднє! — відповів професор. — Ви собі навіть не уявляєте, яке відношення мають книжки до відсканованих. Хто такі відскановані? Це копії реалітів, позбавлені почуттів, позбавлені душі, просто порожні оболонки глюків. Ці оболонки належить заповнити емоціями, почуттями радості й смутку, любові й ненависті...

— Ненависті?

— Звичайно! Не буває, щоб у ціпка був тільки один кінец, немає монети з одним лише боком. Якщо є радість, то має бути й смуток, інакше як ти довідаєшся, що таке радість? Як ти довідаєшся, що таке любов, якщо не знатимеш ненависті? Добро і зло, сміх та плач, усе в цьому житті має протилежний бік, і нікуди від цього не подітися. Отож, найкраще з цією роботою впораються книжки. Вони змушують думати, отже, і будуть наповнювати цю порожню оболонку тим, чого їх позбавив Великий Сканер.

— Це... як його... ну, тобто як у Кощія Безсмертного...

— Ти про що? — не зрозумів Кадим.

— Пам’ятаєш казку про Кощія Безсмертного, в якого смерть була на кінчику голки, а та в яйці, яйце в качці, а качка в зайці й так далі? — сказав Рикпет.

— А... I справді, схоже... Тільки яйце сучасне...

— Увесь цей час він власну смерть на грудях носив, — додав Сергійко. — Кудись же полетів... Нових відсканованих робити...

— Залишилося нез’ясованим тільки одне, — раптом сказала інформа, — хто ж усе-таки послав сигнал про допомогу?

— Яка різниця, ваша високосте, яка різниця... — усміхнувся професор Сидиром. — Головне в іншому. Головне в тому, що допомога прийшла. Ну що ж, Кадиме, веди нас до свого човника. Засиділися ми на планеті Ц.

Примітки

1

Один з антигероїв книжок «Антивірус» і «Канікули для Інформи»

2

Одна з героїнь книжки «Канікули для інформи».

3

Місто з книжок «Антивірус» і «Канікули для Інформи»

4

Так Сергійка звали в книжці «Антивірус».

5

Персонажі з книжки «Канікули для Інформи».

6

Епізод із книжки «Game over!».

7

Водила і Капа Лок — герої книжок «Антивірус», «Вихідний формат» і «Канікули для інформи».

8

Засіб пересування, котрий слугує Великому Процесору замість автомобіля.

9

Героїня книжки «Канікули для інформи».

10

Персонаж з книжки «Game over!».

11

Дивіться книжку «Game over!»