Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Джейкоб зупинився біля однієї з алей, вдивляючись у далечінь. Його інстинкти підказували йому, що щось не так. Чому тут так тихо? Куди поділися всі? Він пригадав, як раніше парк завжди був сповнений життям — гучними розмовами, сміхом дітей, шумом кроків і бесід. Тепер же тиша, що панувала навколо, здавалася йому аномальною і лякаючою.
Це відчуття ізоляції та безлюдності лише підсилювало його підозри. У тиші було щось тривожне, щось, що здавалося неправильним. Відсутність людей у парку, який колись був сповнений життя та енергії, разом із загадковими символами секвої, викликала в ньому глибоке занепокоєння.
Він усвідомлював, що люди не просто так зникають з громадських місць. Можливо, це якось пов'язано з тими символами, які він бачив. Можливо, сталося щось таке, що перетворило цей парк, раніше затишний для відпочинку, на місце, якого люди намагаються уникати.
Джейкоб відчув, як його здивування поступово перетворюється на глибоку тривогу. Чим далі він йшов, тим більше відчував, що опинився не просто у своєму рідному місті, а в місці, яке приховує свої таємниці і яке він більше не впізнає. Відчуваючи, що парк викликає в ньому надто багато запитань і тривоги, Джейкоб вирішив піти звідти. Його кроки, спочатку спокійні та розмірені, стали більш рішучими. Він залишив парк, але думки про символи секвої та незвичну порожнечу продовжували його переслідувати.
Незабаром він помітив невелику кав'ярню на розі вулиці. Вивіска над входом була старою і трохи потемнілою, але це місце виглядало затишно і спокійно. Джейкоб вирішив зайти всередину, щоб випити кави і трохи відпочити.
Кав'ярня була маленькою і атмосферною, з теплим освітленням і дерев'яними меблями, що створювали відчуття затишку. Всередині сиділо лише кілька відвідувачів, які були занурені у свої розмови або втупилися в телефони. Бариста за стійкою привітно усміхнулася, коли він увійшов, але її погляд залишався спокійним, без зайвих запитань.
Джейкоб замовив чорну каву і обрав столик біля вікна, звідки міг спостерігати за вулицею. Тепло кави в руках і знайомий аромат допомогли йому трохи розслабитися. Але його думки все ще були зосереджені на тому, що він бачив у парку. Він намагався відволіктися, але в душі залишалося те дивне відчуття тривоги, яке виникло, коли він помітив символи і зрозумів, що парк був майже безлюдним.
Він зробив ковток кави, відчуваючи, як гарячий напій розливається по його тілу, трохи розслаблюючи напружені м'язи. Кав'ярня, з її теплом і затишком, нагадувала йому про часи, коли життя було простішим. Але навіть у таких спокійних місцях він не міг позбутися відчуття, що щось змінилося. Місто, яке він колись знав, тепер здавалося йому чужим і незнайомим, ніби воно приховувало таємниці, які ще потрібно було розкрити.
Джейкоб дивився на вулицю через вікно, розмірковуючи про свої подальші кроки. Символи секвої, порожній парк і тиша в кав'ярні змушували його думати, що, можливо, він повернувся не в те місто, яке залишив колись. Йому здавалося, що тут відбувається щось важливе, щось, що ховається від сторонніх поглядів.
Поки Джейкоб сидів у кав'ярні, занурений у роздуми про загадкові символи та порожнечу парку, до нього несподівано підійшов старший чоловік. Дідусь, якому було близько вісімдесяти, виглядав життєрадісно і енергійно, незважаючи на свій вік. Його сиве волосся було акуратно підстрижене, а на обличчі сяяла щира усмішка. Він був одягнений у простий сірий светр і коричневі штани, виглядаючи як добродушна людина, яка звикла до спілкування.
— Добрий день, молодий чоловіче, — привітався він, сідаючи навпроти Джейкоба. — Вибачте, що заважаю. Я просто помітив, що ви тут сидите самотньо. Мене звати Джордж, я живу неподалік, і цей парк був частиною мого життя з юності. Можливо, вам буде цікаво почути кілька історій?
Джейкоб здивувався, але кивнув у знак згоди. Він відчував, що ця розмова може відволікти його від тривожних думок і допомогти розслабитися.
— Звісно, Джордж, — відповів він. — Розповідайте.
Джордж, зручно влаштувавшись за столиком, почав свою розповідь.
— Я виріс у цьому місті, — почав він, його очі заблищали від спогадів. — Мій батько працював на залізниці, а мати була домогосподаркою. Я завжди любив цей парк, тут я провів більшу частину свого дитинства. У вас, напевно, є спогади про ці місця?
Джейкоб кивнув. Це було місце, яке він знав з дитинства. Він слухав, як Джордж продовжував розповідати про свої роки в місті: про життя після війни за океаном, про зміни в кварталах, про розвиток парку та нові дерева і стежки, які там з'явилися.
— Знаєте, — сказав Джордж, — у цьому парку я зустрів свою майбутню дружину. Це сталося більше п’ятдесяти років тому. Вона сиділа на лавці, читала книгу, і я не міг не помітити її. Це була любов з першого погляду. Тепер, коли її немає, я часто приходжу сюди, щоб згадати ті часи, коли все було простіше і щасливіше.
Джейкоб відчував, як у його серці з'являється спокій від слів Джорджа. Ставлення цього старшого чоловіка до парку та його спогади про минуле надавали йому відчуття стабільності і зв'язку з чимось справжнім.
— Мені цікаво, — запитав Джейкоб, — чи помічали ви щось незвичне в парку останнім часом? Я помітив кілька дивних символів.
Джордж задумався, його погляд став серйознішим.
— Символи, кажете? — промовив він. — Не можу сказати, що бачив щось подібне. Але останнім часом тут дійсно стало якось дивно. Багато людей говорять, що парк змінився, хоча я не можу точно пояснити чому. Можливо, це просто старість, яка заважає нам сприймати все так, як раніше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich », після закриття браузера.