Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

Якщо ваш варіант — А, то, найімовірніше, ви вдоволений. Якщо ж варіант Б — ви точно максималіст. (Ви можете опинитися десь посередині між цими крайнощами чи виявитися максималістом у окремих сферах свого життя і задоволеним — в інших.)

Максималісти залипають на ухваленні рішень. Вони вірять, що ретельний аналіз зрештою покращить їхнє життя. Але це неправда. Вдоволені не просто здатні ухвалювати гарні рішення, а зазвичай ще й залишаються більш задоволені ними. Це тому, що — повторюю ще раз — вдовольнятися не означає швидко заспокоюватись. У вдоволених можуть бути дуже високі стандарти, і вони зупиняються лише тоді, коли ці стандарти дотримано. Різниця в тому, що, вже зупинившись, вони не тягнуться до того, що ще може бути десь там. Максималісти ж добирають варіант, який відповідає їхнім стандартам, але почуваються змушеними розглянути всі можливості.

Коли йдеться про стосунки, максималісти — як-от Стівен — помилково вважають, що, добре пошукавши, натраплять на ідеальну людину та будуть абсолютно певні свого рішення. Але такої ідеальної людини (та цілковитої впевненості) не існує. Ось чому максималізм призводить до страждань, затримок з ухваленням рішень і втрачених можливостей. Загалом удоволеним бути краще.

  Чому максималісти такі?

Максималістів ятрить тривога. Не просто страх щось пропустити, а радше страждання від менш очевидного страху вирішити неправильно. Вони гадають, що максималізм допоможе їм зробити найкращий вибір і полегшить тривогу. Але цей страх страшенно тисне на них: усе, що не є досконалим, здається невдалим.

Зі мною таке трапляється, коли я подорожую. Навіть якщо поїздка минає майже бездоганно, припускаючись помилки (наприклад, забронювавши готель далеко від центру міста), я обов’язково думаю, що все пропало, та кажу собі: «Чому просто не довідатися трохи більше?» А тоді я щосили опираюся цьому почуттю, щоб воно не зіпсувало всю подорож.

Навряд чи щось може загострити схильність до максималізму більше за вибір партнера для тривалих стосунків. Максималісти бояться помилитися. «Що, як ми розлучимось і мені доведеться самій виховувати дітей? Що, як я боятимусь повертатися додому після роботи, бо не знатиму, про що розмовляти з дружиною? Що, як мені буде так нудно, що я заведу коханця»?

Здебільшого впродовж людської історії (а у багатьох суспільствах і дотепер) родина, суспільство чи релігійні лідери диктували людям, як чинити: як одягатися, що їсти, як діяти, у що вірити і, так, із ким одружуватися. Тепер, у нашій дедалі більш індивідуалізованій і світській культурі, ми відповідаємо за власну особистість. «Чи їм я м’ясо? Чи працюю я в шабат? Чи охрещую я свою дитину? Чи одружусь я в синагозі? Я вважаю себе чоловіком, жінкою чи ні тим, ні тим?»

Наше життя, сценарій якого раніше писали культура, релігія та родина, тепер залишається чистим аркушем. Це дає свободу більш повно самовиражатися, але й відчуття тиску все зробити як годиться. Коли ми творимо історію, що складається відстійно, нам нікого звинувачувати в цьому, окрім самих себе. Не дивно, що ми вклякаємо на місці, намагаючись усе проаналізувати.

За такої невизначеності (а визначати маємо ми!) виникає прагнення стояти на твердому ґрунті. «Я хочу почуватися на сто відсотків упевненим, щоби йти до вівтаря», — сказав мені Стівен.

Одначе саме в цьому й полягає проблема. Стівен вважає, що вивчення переліків «плюсів» і «мінусів» дасть змогу ухвалити правильне рішення про все — від купівлі найкращого пилосмока («Dyson V11 Animal», 160 відгуків із п’ятьма зірками) до планування ідеального дня (серфінг о п’ятій ранку, кава у маленькому кафе, яке всі обожнюють, але про яке ніхто не знає, перегони з тріатлону, зустрічі з двома різними друзями, медитація на пляжі, домашня їжа та настільні ігри). Але це означало б, що існує якась правильна відповідь про те, з ким одружитися. Її ж немає.

  Проблема з максималізмом

Чи мають максималісти кращі результати?

Це питання можна розглянути з двох ракурсів — об’єктивного результату та суб’єктивного досвіду, тобто якості вашого вибору та вашого ставлення до нього.

Уявіть, що ви є максималістом, якому набридло тринькати гроші на ранкову каву. Ви багато годин вивчаєте все про домашні кавоварки. Ви читаєте відгуки на Амазоні й на інших сайтах. Нарешті обираєте ту, яку більшість визнала найкращою, — елегантну «Breville Bambino Plus». Коли ж кавоварку привозять, ви помічаєте, що її не так просто встановити на вашій кухні, як вам здавалося, а тоді запитуєте себе, чи не варто було купити меншу. Далі. Як і попереджали в оглядах, кавоварка не передає всієї насиченої палітри смаку кавових зерен. Кава заварюється — і ви також закипаєте, жалкуючи, що не зупинилися на іншому варіанті.

Тим часом ваша вдоволена подруга також намірилася купити кавоварку. Вона вирушає до торгового центру, бачить крамницю «Nespresso», пояснює консультантові, що їй потрібно, і виходить звідти з кавоваркою за розумну ціну. Подруга розповідає вам, що обожнює щоденний процес приготування лате — від вибору кавових зерен за кольором до кип’ятіння молока.

Загалом очевидно, що ви взяли найкращу кавоварку з усіх можливих (на кількох вебсайтах вашу кавоварку порівнювали з кавоваркою подруги — і ваша перемогла), але хто насамкінець залишається більш задоволений своїм рішенням?

Вдоволені стверджують, що дужче радіють своєму вибору, навіть коли надали перевагу об’єктивно гіршому варіантові (ну справді, «Nespresso» вашої подруги навіть не в топі на сайті відгуків!). Це тому, що максималісти постійно перепитують себе. Вони страждають двічі: спочатку відчайдушно щось вирішуючи, а потім постійно переймаючись, що рішення виявилося неправильним.

Психолог та автор книги «Парадокс вибору» Баррі Шварц пояснює, що максималісти відрізняються від удоволених не якістю рішень, а своїм почуванням через ці рішення: «Максималісти ухвалюють гарні рішення та зрештою через них почуваються погано. Вдоволені ухвалюють гарні рішення та зрештою почуваються добре».

Яка ваша мета? Купити найкращу в світі кавоварку чи бути щасливим? Якщо ви обираєте щастя, то тут насправді має значення суб’єктивний досвід, а не об’єктивний результат. Попри те що якість кави є також важливою, вирішальним залишається те, як ми до неї ставимося.

  Мудрість удоволеності

Максималісти прагнуть зазирнути під кожен камінь, доки ухвалять рішення. Коли ж ідеться про взаємини, така проблема набуває особливої складності: ви ж не можете сходити на побачення з усіма підхожими для вас одинаками чи одиначками вашого міста, не кажучи вже про весь світ. Тож якщо сподіваєтесь одружитися чи зав’язати тривалі взаємини, вам таки доведеться ухвалити рішення з огляду на доступну інформацію.

Якщо ви максималіст, то можете нервуватися від самої такої думки. Що, як будете невдоволені тим, кого оберете? Ось гарна новина: у нас є неймовірний інструмент досягнення щастя — наш мозок! Щойно ми остаточно зупиняємося на чомусь, мозок допомагає нам раціонально обґрунтувати, чому це є правильним вибором.

Раціоналізація — це здатність переконувати себе, що вчинили правильно. Уявіть, що ви купуєте дороге зимове пальто, яке маєте право повернути протягом тридцяти днів. Ви берете