Читати книгу - "Як не померти на самоті, Логан Урі"

пальто додому та зважуєте всі його переваги й недоліки. Як наслідок — навіть залишивши пальто собі, ви вже не викинете з голови перелік мінусів, але, купивши пальто, яке не можна повернути, одразу ж починаєте його любити. Воно однаково буде вашим, тоді навіщо перейматися його недоліками? Ось у чому сила раціоналізації. Користуйтеся нею.

У взаєминах це також працює. Коли ви віддалися комусь, ваш мозок робить усе можливе, щоби переконати вас, що це правильне рішення. Вдоволені інтуїтивно це розуміють — і вдаються до цього.

Хтозна, чи не думаєте ви зараз: «Я не бажаю ухвалювати просто “гарне” рішення. Я не збираюсь вгамуватися». І це поширена помилка сприйняття вдоволення. Пам’ятайте: вдоволені можуть мати дуже високі стандарти. Вони здатні певний час шукати, доки не знайдуть варіант, що відповідатиме їхнім очікуванням. Різниця полягає в тому, що, знайшовши те, що збігається з їхніми стандартами, такі люди цим задовольняються. Їм нецікаво, що ще може бути десь там.

Тож я хочу, щоби ви працювали над тим, аби стати вдоволеним: найкращий вибір з усіх — це вибір бути щасливим.

  Задача про секретаря

Ви можете навчитися вибудовувати взаємини як вдоволений, розглянувши загадку про ухвалення рішень, відому під назвою «задача про секретаря». Уявіть, що ви берете на роботу секретаря. І нехай це неодмінно буде чоловік, бо я знаю, що ви вже уявили собі жінку (#до_біса_патріархат). Є сотня кандидатів, із кожним з яких ви повинні по черзі провести співбесіду. Після кожної співбесіди ви вирішуєте працевлаштувати цю людину чи шукати далі. Важливо, що той, кому ви вже відмовили, іде геть. Це не дає вам змоги згодом передумати та повернути його.

Що робити, щоб ваші шанси обрати найкращого кандидата були якомога вищими? Не варто надто квапитись ухвалювати рішення, адже ви можете втратити гідного претендента з кінця черги. Але не годиться також дуже зволікати з вибором: що, як останні варіанти будуть не з найкращих? Виявляється, існує математично правильна відповідь на цю задачу: вам треба провести співбесіду із 37 відсотками кандидатів і взяти паузу; потому виокремити найкращого з оцієї першої групи (так ви отримаєте значущий орієнтир); тоді, оцінивши перші 37 відсотків, приготуватися запросити на роботу кандидата, що першим здасться кращим за «переможця» з першої групи.

Цю логіку можна застосувати й до побачень. У задачі про секретаря ви знаєте про наявність сотні потенційних кандидатів. На побаченнях же ви не знаєте кількості таких партнерів (і навіть якби знали, то не сходили б на побачення з кожним: це нереально з життєвої, логістичної та географічної точок зору).

Замість того щоб думати про загальну кількість людей, з якими ви могли б зустрічатися, поміркуйте, протягом якого часу активно шукатимете партнера. Відтак скористайтеся правилом 37 відсотків для цього періоду часу. У книжці «Алгоритми життя» автори Браян Крістіан і Том Ґріффітс писали про одинака, який хоче одружитися: «Якщо припустити, що він шукатиме від вісімнадцяти до сорока років, правило 37 відсотків указує на вік 26,1 року, саме цієї миті потрібно припинити роздивлятися та почати брати». Це означає, що до 26,1 року йому треба обрати значущий орієнтир зі своїх перших 8,1 року побачень, тобто найкращу людину, з якою він досі зустрічався. Потім доцільно одружитися з наступною людиною, яка йому сподобається більше за орієнтир.

Я пояснила задачу про секретаря Даґові, інженерові програмного забезпечення, який нещодавно продав свій бізнес великій технологічній компанії. Даґ мав кілька стосунків, що тривали від трьох до шести місяців. Він завжди знаходив якісь недоліки в жінках, з якими зустрічався. Ця сміялася з його жартів, але сама не була дотепною. Та забагато працювала. А наступна працювала замало.

Коли я взялася пояснювати Даґові ідею про орієнтир, він кивнув і перебив мене:

— Розумію, розумію, — сказав чоловік. — Мені тридцять один рік, і я, либонь, уже зустрічався з котроюсь, яка могла б стати чудовою дружиною. — Його осяяло.

Далі я дала йому домашнє завдання:

— Складіть таблицю, куди внесіть усіх жінок, з якими зустрічалися впродовж останнього року. Інформацію про те, як познайомилися, що відчували поряд із ними та які мали спільні цінності, представте у формі стовпчиків, над кожним із яких надпишіть ім’я відповідної жінки. Відомості можете поповнити іншими подробицями, але без переліку недоліків чи рейтингу в ліжку.

— Я зроблю це.

На нашому іншому сеансі Даґ дістав ноутбук і показав мені результат своїх зусиль.

— Бріель, — оголосив він, доки сторінка завантажувалася. — Вона — та сама.

— Та сама? Ви маєте на увазі, саме та, та сама з тих самих? — перепитала я. (Так, знаю: я тимчасово примирилася з цим висловом.)

— Не та, з якою я збираюсь одружитися, а орієнтир. Вона розумна, дотепна, амбіційна, гарненька, з нею було весело. Ех, чому я з нею розійшовся? Хай там як, тепер уже пізно. Бріель — ось мій орієнтир. Я хочу залишитися з наступною дівчиною, яка мені сподобається так само чи більше за Бріель.

Тепер ваша черга. Щоб визначити період власного пошуку, підрахуйте, скільки років минуло відтоді, як ви почали свої перші взаємини, і до того часу, коли хочете вступити у тривалі стосунки. А тепер обчисліть 37 відсотків від цієї кількості. Додайте їх до віку, коли ви вперше побували на побаченні. Це ваша межа 37 відсотків. Якщо вам за тридцять, вона, либонь, вже у вас минула. Виконайте завдання, яке я запропонувала Даґові, щоб установити свого партнера-орієнтира.

Не хвилюйтеся. Я не переконую, що ви повинні одружитися з наступною людиною, з якою зустрічатиметеся, і не стверджую, що коли ваша межа 37 відсотків минула, то ви вже спізнилися. Я лише припускаю, що ви, либонь, уже накопичили достатньо даних, щоби сформувати собі обґрунтований, обміркований орієнтир. Вам не треба більше вивчати тему. Наступного разу, коли зустрінете когось, хто вам сподобається так само чи більше за цей орієнтир, залишайтеся в стосунках із ним.

Гендерна нерівність і хронологія взаємин

Я феміністка. Вважаю, що чоловіки та жінки є і мають бути рівними. Однак це не означає, що ми однакові. Нам притаманні реальні біологічні відмінності репродуктивної системи. (Я розумію, що не всіх можна розподілити за цими категоріями та що транс- і квір-персони стикаються з особливими проблемами під час побудови взаємин.)

У віці за тридцять років здатність жінок народжувати знижується. Чоловіки можуть стати батьками й на сьомому десятку, й пізніше. (Робертові Де Ніро було шістдесят вісім років, коли побачила світ його наймолодша дитина, — хоча я б запропонувала всім чоловікам, які вважають, що у них іще безліч часу, уявити, як вони в сімдесят років кидатимуть м’ячик зі своїм артритом.)

Мої любі читачки, якщо ви хочете дітей і сподіваєтесь їх народити самі, важливо брати до уваги цю мету, окреслюючи період пошуку. Втім, дитину можна народити й без партнера — це вплине на вік, до якого ви б воліли когось собі знайти.

Хоча це й дорого, чи не варто вам подумати про