Читати книгу - "Джекпот, Анна Харламова"

   Її зойк дозволив без вагань опинитися у її ротику. Його язик пірнув, ще глибше, насолоджуючись смачними губами та ротиком з присмаком шоколаду.
   Дмитру здалося, що його пульс зупинявся, чекаючи на її відповідь, і лише коли вона розслабилась, а її язичок торкнувся його язика, - пульс ринувся вперед з новою, скажено-палкою швидкістю.
   Вікторія застогнала, обвиваючи його шию руками. Вона відключила мозок і просто віддалась чомусь прекрасному, під назвою - «поцілунок Зевса»… Усе тіло вкрили мурашки, - свідки її задоволення. Доки його язик сплітався з її у танці богів,… його руки блукали по її спині, даруючи блаженство.
   Вона давно не почувалася так добре,… такою піднесеною…
   Зараз, - вона перебувала далеко у хмарах над землею.
   Дмитра охопила солодка млість. Її стогін викликав бурю емоцій. В голові було лише одне – «занести її на ліжко і посмакувати Ягідкою сповна»… Але… не так швидко…
   Відірвавшись від її вуст, він подивився на неї.
   — Смачно… Дуже смачно… — Він демонстративно облизав свої губи, і додав: — Я ж казав, що тобою треба смакувати повільно… — Його переривчасте дихання виказувало, те, що поцілунок був по-справжньому гарячим.
   Вікторія не знала, що відповісти. Вона ніяковіла, наче п’ятнадцятирічна дівчинка.
   — Е-е-е…
   — Змістовно. — Засміявся Дмитро, і забравши прядку, яка вибилась за її вушко, він тихо прошепотів: — Не зміг втриматись.
   Їй так кортіло сказати – «А можна ще?», але…
   — Треба спати. — Вікторія почувалася повною дурепою. Її поведінка була безглуздою. Двоє дорослих людей, які відчули хімію, - поцілувались… от і все. Чому ж вона так поводиться по-дурному…
   — Я допоможу тобі. — Дмитро торкнувся її щічки.
   Вікторія затремтіла, і швидко зіскочила з його колін.
   — Що?
   — Я маю на увазі, допоможу тобі хоч трохи полагодити ліжко.
   — Ні. Не треба. Дякую. — Вікторія поспішила вийти з кухні. — Добраніч, Дмитре.
   — Добраніч, Ягідко… — Дмитро встав зі стільця, і впав на імпровізоване ліжко. Вмостивши руки за голову, він задоволено видихнув.
   Смачна Ягідка… Смачна до знемоги…
  
   Вікторія зачинила двері, і обпершись об них спиною, усміхнулась, наче побувала у Едемі. Провівши пальцями по припухлих губах, вона і досі не могла повірити у те, що щойно відбувалося на кухні,… тай взагалі… у цей вечір… На її голову, наче сніг, впав красень Дмитро,… якого вона неочікувано для самої себе, покликала додому. Хіба б вона могла повірити, що таке буває… Виявилось – буває. І вона рада цьому.
  Підійшовши до ліжка, яке відпочивало на підлозі без неї, - вона переступила через каркас, і так і одягненою вляглась на матрац. Натягнувши до голови ковдру, вона мрійливо усміхнулась.
   Хай цей вечір – змінить моє життя… Хай подарує казку…