Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Розділ 5. Все йде не за планом.

Після ігрищ всі прийшли втомлені, а дехто - злющим, як мигера. Власне кажучи, це були Ляна зі Стьопкою. Вони як прийшли під ранок надутими, так і надутими до обіду лишилися.

Скільки Таня і Андрій не допитувалися, який ґедзь укусив друзів, що вони так собі надумали не розмовляти одне з одним - нічого витягти з них не вдалося.

-Цирк-шапіто, ну далебі, Ляно! - сердилася Таня. - Що Стьопа міг такого встругнути, що ти з ним говорити перестала?

-А ти хіба Стьопи не знаєш, - буркотіла та, вдаючи, що читає книжку, яку тримала догори-дригом - я вже тобі казала, що Богу душу не винна! Він сам так навирішував, якого милого ви до мене вчепилися?

-Шо м знала, то м сі довідала, - зітхала Таня і пішла до Андрія.

***

-Та Стьопа теж добрий, - жалівся Андрій, - я до нього: ,,Чого ти з Ляною заївся?’’, а він - нуль на масу. А відмовки його просто сміховинні! Каже: ,,Я не я і хата не моя’’ або ,,Нічого не знаю - це все Ляна’’. Я вже запехався з ним сперечатися, що він має піти і вибачитися…

Раптом Андрій зупинився і усміхнувся.

-Слухай, - звернувся він до Тані, - а, може, ти зі Стьопкою поговориш, а я з Роксоляною? Так ми хоча б розговорити їх зможемо.

Таня задумалася.

-Казанок в тебе нівроку варить, Андрійку, - посміхнулася вона, - добре, тоді я потюпачила, - і, теж усміхнувшись від думки про те, що Андрієві Ляна довго опиратися не буде, як і Стьопа їй, пішла до будиночка хлопців.

***

Андрій зайшов у Лянину кімнатку. Дівчина сиділа на ліжку і стежила за тим, як по вікнах безшумно стікають малесенькі крапельки дощу.

-Hello, периферія! - привітався хлопець.

Ляна з несподіванки аж підскочила. Вона різко розвернула голову і зустрілася з глузливим поглядом друга.

-А ти у нас хто? Посланець від Тані чи від Стьопи? - буркнула Ляна, знову відвертаючись до вікна.

-Я сам по собі, - насмішкувато мовив Андрій і, одним кроком перетнувши кімнатку, всадився на Лянине ліжко.

-Сам по собі, кажеш? Ну, і чого бажає ваша самотність, що зволила завітати у нашу скромну, невеличку оселю? - іронічно спитала Ляна.

-Ти ж знаєш, правда?

Роксоляна зміряла його недовірливим поглядом.

-Знаю, - муркнула вона, знову відвернувшись, - і навіть дам тобі відповідь! - несподівано додала. - Пан Степан - такий квадратовий дурень, якого ще світ не бачив!

-Не бачив - то побачить, - усміхнувся Андрій, - ви обоє недоумкуваті, якщо можете через якусь дурницю отак без дайрації одне на одного злитися!

-Це не дурниця, - відрізала Ляна.

І раптом Андрій зрозумів, як вивідати в Роксоляни причину конфузу і примирити її з Степаном.

-Я б зрозумів все, якби…

Ляна цікаво дослухалася.

-Якби що?

-Ну, якби він сказав щось погане про мене.

Ляна похитала головою.

-Чи про Таню.

Тут Ляна вже не хитала.

-Тільки от що він міг про неї такого сказати - не уявляю. - радісно і водночас здивовано зауважив хлопець.

-Не про неї, а про те, що її стосується. - виправила Андрія Ляна.

-Це ж про що?

Роксоляна трималася, але несподівано, навіть для себе, істерично випалила:

-Я від Стьопи такого не чекала! Він… Він… спражній мудак! - крикнула вона. - Це ж очевидно, що він подобається Тані? Я теж думала, що Таня йому не байдужа, а позавчора, після того, як вони разом перестрибнули вогнище, він підходить до мене і каже: ,,Допоможи з дівчиною’’, я йому: ,,З якою’’, - А він: ,,Ти її не знаєш!’’. Це подвійна зрада! Спершу він підвів Таню, а потім мене, коли не довірився!

Ляна це все проторохкотіла на одному подиху. Андрій спочатку просто сидів. Декілька разів він поривався щось сказати, але не знаходив слів.

Нарешті вимовив:

-То ви через це не говорите? - і він дзвінко розсміявся. - Я думав, щось невиправне сталося. Так, лахи під пахи і чухай перепрошувати.

-Я!? - Ляна аж з ліжка підвелася. - Це з якої радості?

-Я не смію ся питати: а ви скільки ще в мовчанку грати збираєтеся?

-Скільки буде треба. - невдоволено пробурмотіла дівчина. - Я йому до песьої мами! Він і не спробував вибачитися!

-Так само, як і ти. - терпляче стояв на своєму Андрій. Він ще трохи помовчав, чекаючи, поки Роксоляна щось скаже, а тоді збуджено підвівся і крикнув. - Все, підіймай свої благородні кості і ,,бендзє здрове, грайтє марша!’’. Досить вам вже окуня рубати! Зараз ідемо до Степана і будемо розгрібати те, що ви наколобродили!

Андрій вхопив Ляну за руку і потяг до дверей. Ляна якийсь час опиралася, але потім слухняно пішла за Андрієм, бо сили стримати його у неї не було.

Тож так Роксоляна допленталась до будиночка, з якого вийшла засмучена Таня.

-Він мовчить. - невесело почала вона, аж тут побачила Ляну, потім хитрувато зиркнула на їхні з Андрієм сплетені руки і відступила, щоб подруга зайшла.

 -А мені ти нічого не хотіла розповісти, - докірливо, але не без радості промовила Таня, впустивши Ляну в дім.

Стьопа сидів на ліжку і шкрябав щось у зошиті. Він любив малювати, а нерідко в нього навіть виходили дивовижні картини та портрети.

Він підвів голову і здивовано глянув на Ляну.