Читати книгу - "Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко"

Ляні вже почали набридати ці гуляння. Вона нудилася, і єдине, що її забавляло, це раз по разу прокручувати в голові їхній з Андрієм поцілунок.

-Ей, тук-тук, реальність на дроті! - крикнув за спиною чийсь дзвінкий голос. - Коліжанко, ти чого так сидиш, ніби замаЄна?

Дівчина аж здригнулася. Ну ясно, хто ще міг так її налякати, як не Стьопа?

-Най го качка копне! Стьопа, ну якої ти мари репетуєш? Тобі конче треба було так зненацька до мене підскочити, аби потім погигикати з мого серцевого нападу?

-Ой, та не кип’ятися! Я просто пожартував…

-Малахольні в тебе жарти, - обурилася Ляна і, підперши голову руками, знову зосередила погляд на вогнищі.

-Слухай, - раптом дуже ніжно-ласкаво мовив Стьопа, - нам з тобою треба серйозно поговорити, як двом свиням перед Пасхою.

Ляна зачудовано зиркнула на хлопця.

-Ой, тільки не скажи зараз, що я тобі подобаюсь, - недовірливо пирхнула вона зі Степанового залагідного тону, але відразу замовкла, побачивши його серйозну фізіономію.

-Ну так, подобаєшся… - невимушено сказав Стьопа, начебто йшлося про те, яку страву він найбільше любить їсти на обід. Але несподівано хлопець голосно зареготав. - Бачила би ти, який в тебе дивненький вигляд! - душився від сміху він, аж всі навколо почали обзиратися. Раптом Стьопа різко схаменувся і набрав поважного вигляду, хоча на його обличчі і далі світилася єхидна посмішка. - Ти, либонь, з глузду з’їхала? Я ж хотів покепкувати.

-Стьопа, - Ляна зітхнула з полегшенням. - А я вже такого нафантазувала… Паршивець, - і вона штурхнула його ліктем під ребро.

-Та чого ти? Хіба я настільки страшний? - і він посміхнувся ще ширше.

-Ти не страшний, Стьопко, ти просто дурний, - вшпигнула його Ляна.

-Можна подумати, що ти в нас дуже вирізняєшся високими інтелектуальними здібностями, - буркнув хлопець у відповідь, - що ж, гм… Я, власне, з якою метою звернувся до вашої поважності, - офіційним тоном почав він, а потім, стишивши голос, додав - мені треба пораду, пораду…

-Стосовно чого? - поблажливо глянула на друга Ляна.

-Стосовно, ну… теє, дівчини…

Лянине серце покотилося в п’яти.

-Це ти про яку дівчину? - напружено спитала вона.

Стьопа на мить замислився, доки Роксоляна подумки благала, аби йшлося про...

-А тобі дуже треба знати?! - несподівано сказав друг.

Ляна мигцем глянула на Таню, після - на Степана, а тоді палко прошепотіла.

-Я дам тобі пораду тільки тоді, коли знатиму, хто ця дівчина. Кожна з нас особлива, тому я маю зрозуміти, як саме тобі тут допомогти.

-Я… Ем… Ти її і так не знаєш, тож…

Роксоляні ніби потемніло в очах. Як це - не знаєш??? Мало йтися про Таню, і ні про кого більше! А тут виявляється - не знаєш!

Ляна мала зараз величезне бажання пригепати Степана… Або, принаймні, добре зацідити йому в забрало!.. Очамріти! Спочатку він туману напускає, а потім поради запитує! А, хай йому цей та той, бляха мідна!

Ляна почала глибоко дихати, поки Стьопа здивовано за нею спостерігав. Після вона різко обернула голову до товариша і скептично спитала:

-Та все ж, хто ж ця пад… па… панянка? - вона силувано усміхнулася.

-Я не скажу.

-Тоді я не допоможу.

-Та як? Ти подруга мені чи ні?

-Як подруга, я хочу знати, хто ця мамзелька.

-Ляно, ну ти серйозно?!

-Серйозніше вже нема куди!

Стьопа хотів ще щось сказати, але замовк на півслові, бо до них саме підійшла Таня.

-Чого це ви тут так гризетеся? - весело мовила подруга.

Ляна не відповіла, і Стьопа теж. Обоє були знервовані.

-Що це з вами? - захвилювалася Таня. - Чому дметеся одне на одного, як мишенята на крупу?

І знову ніхто не відповів. Зрештою, Таня облишила марні спроби розговорити друзів, а вирішила звернутися за допомогою до Андрія, хоча той теж нічим не зарадив. Отак Стьопа з Ляною не зронили ні слова до самого кінця ігрищ, адже були ображені. Стьопа на Ляну - бо та йому не порятувала, а Ляна на Стьопу - бо вважала, що обміняти Таню на якусь пройдисвітку - це те саме, що виставити себе за цілковитого тупака.