Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

дружині. А в неї, схоже, з голови випало: треба попередити його про

те, що вона найняла хатню помічницю з проживанням.

— Добридень… — Містер Вінчестер, ледь насупивши брови, заходить до вітальні. — Міллі, так? Перепрошую, я не знав…

— Енді, я ж тобі про неї розповідала! — Дружина злегка схиляє

голову до плеча. — Я казала, що нам треба найняти когось, щоб

допомогли з прибиранням, куховарством і Сесілією. Я ж бо

достеменно тобі казала!

— Так, звісно… — Обличчя його нарешті розгружується. — Ласкаво

просимо, Міллі. Ваша допомога нам справді не завадить.

Ендрю Вінчестер простягає руку, щоб я потиснула. Складно не

помітити, що він чоловік навдивовижу вродливий. Проникливі карі

очі, пишне волосся кольору червоного дерева, сексуальна ямочка на

підборідді. А ще просто-таки неможливо не завважити, що він значно

привабливіший за свою дружину, навіть попри те, яка вона плекана. Це

здається мені трохи дивним. У цього хлопа грошей як бруду, врешті-решт. Він міг би обрати будь-яку жінку, котру заманеться. Те, що він не

взяв собі за половину двадцятирічну модельку, заслуговує неабиякої

поваги.

Пхаю свій новий телефон у кишеню джинсів і потискаю його руку.

— Приємно познайомитися, містере Вінчестере.

— Будь ласка… — Він лагідно всміхається мені. — Будь ласка, звіть

мене Ендрю.

Коли він це промовляє, щось у виразі обличчя Ніни Вінчестер

змінюється. Вона підтискає губи, очі її звужуються. Не знаю чому.

Вона ж бо й сама запропонувала звертатися до неї на ім’я. Крім того, аж ніяк не схоже на те, що Ендрю Вінчестер підбиває до мене клинці.

Він чемно дивиться просто мені в очі, погляд його не опускається

нижче моїх ключиць. Власне, не те щоб йому було що роздивлятися —

навіть попри те що сьогодні я не стала надівати ті окуляри в

черепаховій оправі, у свій перший робочий день я вбралася в

непоказну блузку й зручні блакитні джинси.

— Хай там як, — різко каже Ніна, — хіба тобі ще не час до офісу, Енді?

— А, звісно. — Він поправляє сіру краватку. — У мене о пів на

десяту зустріч у місті, тож варто поквапитися.

Ендрю цілує Ніну в губи довгим поцілунком і стискає її плече.

Наскільки я встигла зрозуміти, шлюб у цих двох щасливий. А Ендрю

здається доволі земною людиною як на чоловіка, чиї статки

обраховують восьмизначною сумою. А як він послав їй поцілунок

рукою, уже стоячи у дверях… Він точно кохає свою дружину.

— У вас дуже милий чоловік, — звертаюся я до Ніни, коли за ним

зачиняються двері.

В очах її знову той самий похмурий, підозріливий вираз.

— Ви так вважаєте?

— Ну… так, — кажу обережно. — Я про те, що він наче… чи ви

давно вже одружені?

Ніна задумливо дивиться на мене. Але, замість відповісти на моє

запитання, раптом цікавиться:

— А де ваші окуляри?

— Прошу?

Вона зводить брову.

— Під час співбесіди ви були в окулярах, еге ж?

— А, так. — Мені страшенно не хочеться визнавати, що ті окуляри

були зі звичайними скельцями, що то була просто спроба здаватися

розумнішою і серйознішою. І так, менш привабливою. Здаватися

такою, що не становить загрози. — Я… ееее… Я сьогодні в контактних

лінзах.

— Серйозно?

Не знаю, нащо я збрехала. Можна ж було просто сказати, що в мене в

цілому не дуже поганий зір. Натомість я остаточно забрехалася й

приплела ще контактні лінзи на додачу, які, авжеж, не ношу.

Відчуваю, що Ніна придивляється до мене, ніби намагаючись

зауважити ті лінзи.

— А хіба лінзи — це… це якась проблема? — питаю нарешті я.

Праве око в неї смикається. На якусь мить мені стає лячно: а що, як

вона зараз накаже мені забиратися під три чорти? Аж тоді її обличчя

лагіднішає.

— Певно, що ні. Просто мені здалося, ці окуляри вам так личать!

Просто дивовижно! Надівайте їх якомога частіше!

— Так, звісно. — Тремтливою рукою перехоплюю ручку однієї зі

своїх сумок. — Може, я спочатку віднесу речі до себе нагору, а тоді

розпочну прибирання?

Ніна плескає в долоні.

— Чудова ідея!

І знову вона не пропонує допомогти мені із сумками, поки ми

деремося двома маршами сходів на горище. Десь на середині другого

маршу виникає враження, що в мене зараз обірвуться руки. Втім у

Ніни не виникає бажання