Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Існує прикмета, що чоловікам не можна святкувати своє сорокаріччя. Проте Нестор Іванович не був забобонним. Тож готувалися до цієї дати із розмахом.

З самого ранку прибули дівчата оформлювати стіну зі зрізаних троянд на імпровізованій невисокій сцені, яку напередодні змайстрували, а також декорувати японський сад, оточений по периметру височезними туями. Тричі пересаджували ті смарагдові туї, бо все занизькі були для Нестора Івановича. «Я хочу, щоб мене сусіди не бачили», - вередував замовник, аж поки фірма не привезла двометрові дерева, які за сім років виросли височенною живою стіною.

Коли вони придбали будинок, то ландшафтним дизайном займалися, звісно, найкращі спеціалісти. Подружжя забажало прибудинкову територію у японському стилі: з вимощеними доріжками, дерев’яним містком, невеликим озерцем та нешироким басейном. Сакури та китайські сливи вже, щоправда, відцвіли, та з флористами домовилися, що вони привезуть усіляке розмаїття  живих квітів.

Це було так видовищно й гарно. Ліна почувалася, мов фея у якійсь квітковій царині. Куди не кинеш оком, усюди різноколірний цвіт. Живі на клумбах, живі у горщиках, привезені флористами. Квіткові арки, високі тримачі для квітів.  Навіть у басейн пустили плавати  величезні композиції з білих орхідей.

Це було його бажання. «Ти пурхатимеш, мов метелик серед різнобарв’я квітів і милуватимеш мої очі», - як завжди, по-владному вирішив Нестор.

Тож крутилася увесь ранок Ліна, мов та ви́вірка. Щойно розрахувалася із флористами, приїхав кейтеринг. Знову керувала, де що розставити та як і коли подавати. Господи, що вона там замовляла? Крім бенкетного меню ще і якісь сирні, м’ясні та всілякі інші станції, салат бар, сорбет шоу.

Родзинкою свята мав би бути сюрприз ювіляру - оригінальне кріо шоу. Спекотного серпневого дня це мало б викликати фурор. Але голова у Ліни вже йшла обертом.

Тільки з’явилася хвилинка забігти в дім, зробити собі зачіску та макіяж, як перетелефонував скрипаль і повідомив, що вже під’їхав. Довелося виходити його зустрічати.  Потім ще й співачка прибула, одягнена у блискучу велюрову сукню.

«Вона в ній впріє», - зі співчуттям подумала Ліна, оцінюючи той яскравий велюр.

Нарешті вже й заявився диджей, за сумісництвом і ведучий. Купу апаратури тягали туди-сюди. Німецька яскраво-зелена газонна трава була вже добряче витоптана, але ж сам захотів ювіляр святкувати вдома.

Його дім – його фортеця. Від природи трохи закомплексований та не впевнений у собі Нестор почувався найкомфортніше або у своєму будинку, або у просторому робочому кабінеті. І дім цей, вродлива дружина, вигідна посада, ідеальне свято – це все було як самоствердження, його показник успішності у житті. «Ти, дружинонько, мені свято й організуєш. Усе одно днями байдики б’єш! Так хоч ділом зайнята будеш».

Тож виснажена від цих шалених приготувань Ліна стояла перед величезним дзеркалом у гардеробній й дивилася на свою витончену красу. Поправила фатинову дизайнерську сукню насиченого м’ятного відтінку, нанесла прозорий блиск на губи, взула свої улюблені босоніжки Jimmy Choo. Це твоя звична роль, Ліно. Ти умієш її майстерно грати.

І спускалася до перших гостей щаслива та усміхнена. Ніхто й не помітив би той біль та зневіру в тих рідкісних очах болотного кольору.

Найпершою припхалася Інга, але чомусь без Сергія Володимировича.

- Я без подарунка, він у Сергійка в машині. Ти ж не виженеш мене, любий Несторе, - усміхалася, як та зміюка. Поглядом нишпорила по усіх Ліниних приготуваннях. – Я от також люблю сімейні посиденьки. Нащо ті ресторани? Двісті тисяч віддала, а навіть  голодними приїхали додому.

І пустилася інспектувати, якими наїдками пригощатимуть у Нестора.

Гостинні ж господарі радісно зустрічали гостей, які вже помалу збиралися.

Оперна співачка тужливо завивала якусь арію. Скрипаль віртуозно їй підігравав. Вишуканість та шик. Богема та феєрія. «Це тільки початок», - гірко думала та солодко посміхалася хазяйка гостинного дому.

Слово мовила, зрозуміло, що найпершою. Узявши мікрофон у руки, Ліна соловейком виспівувала про чесноти Нестора Івановича, про свою вдячність, про щасливе сімейне життя. Але ж коли натхненно підійняла голівоньку в небо, порівнюючи свого чоловіка із сизим орлом, а потім окинула захопленим поглядом свою садибу, мов затишне гніздечко на кам’яній горі, то раптом запнулася зовсім не артистично. У горлі миттєво пересохло, а непроханий кашель здавив груди й неочікувано виплескався назовні.

Адже помітила серед вишукано вбраного натовпу руду макітру. Це нечувано! А він що тут робить? Якось смикано закінчила привітання. Утерла дрібні краплинки сліз, що від того сороміцького кашлю виступили. Одним махом випила келих шампанського і зійшла із тої імпровізованої сцени.

Ліну накрила лавина паніки, бо рудий велет ішов прямо до неї.

- Дружинонько, це було так зворушливо, - поцілував її пальці Нестор, але насупився трохи. – Ти дрижиш уся.

- Я розчулилася від своєї промови, - пропищала Ліна, адже ще досі не могла опанувати себе. Сиротами вкрилося все тіло й колошматило так всередині, ніби її зараз мали вести на ешафот.

Самір, цей безпардонний дурень, підійшов прямо до їхньої компанії. Біля Нестора Івановича стояли ще декілька його друзів із дружинами. І всі ж, звісно, зацікавлено поглянули на урочисто вбраного незнайомця.