Читати книгу - "Його зухвала дівчинка, Джулія Ромуш"

Міранда входить в приміщення так, ніби тут все належить їй, і я не можу не помітити, як всі курки тут же витягуються по стійці смирно і дивляться на мою сусідку по кімнаті поглядами побитих собак. Тут трапляється щось дивне.

- Ти знайшла їжу? - Дівчина дивиться на мене і запитально вигинає брову.

Я не знаю як поводитись у подібній ситуації. Я, звичайно, рада, що сусідка вирішила мені допомогти й розігнати стадо овець по кутках, але я сама вмію за себе постояти.

- Так, і декого почастувала, - переводжу погляд на курку, яка ще недавно була з каструлею на голові й бачу, як вона шле мені полум'яний погляд, який обіцяє швидку розправу.

- Та я тебе...

- Беатріса, я б на твоєму місці переживала про волосся, воно якесь жирне, - Міранда при цьому кривиться і робить крок уперед, - це що тюфтелька?

Якщо до цього я сумнівалася, то зараз впевнена, що моя сусідка приколюється над дівчиною. Розважається вдосталь. Бачу, як на її обличчі розпливається посмішка, варто Беатріс заволати й вибігти з кухні.

Я розумію, що поїсти мені точно не доля найближчим часом, тому що моє волосся все ще в чаї й варто мені струснути головою, як заварка відразу падає мені під ноги.

- Сподіваюся, у тебе є з собою рушник і шампунь, - сказавши це Міранда розвертається і йде в нашу кімнату, а я, закотивши очі, йду за нею слідом. Я ще не визначилася - подобається мені це дівчисько чи ні. Швидше мені цікаво, що вона за птаха така. Її поведінка змушує відчувати подив.

Цей день мені здається дуже довгим і складним. Я вирубаюся ще до десятої вечора. Душ і смачна вечеря все-таки роблять свою справу і я, згорнувшись калачиком, засинаю на своєму новому ліжку.

Ніколи не вірила в те, що на новому місці може наснитися наречений. І цієї ночі я в цьому точно переконалася, тому що всю ніч мені сниться Роб, і це аж ніяк не романтичний сон. Цей цап навіть уві сні з мене знущається і каже, що я йому не по зубах. Прокидаюся я лише з одним бажанням – більше ніколи не бачити цього ідіота.

- Ти готова? - Міранда обертається до мене й окидає оцінювальним поглядом, а я дивлюся на неї поглядом сповненим подиву.

- Дивлячись до чого, - манера її спілкування мене точно бісить. І цей її погляд… коли вона дивиться на мене, як на дурепу.

- Я бачила твій розклад, у тебе сьогодні є лише друга пара.

Я лише питально вигинаю брову. Мені варто її боятися? Вона вивчила мій розклад? З якою метою цікавиться? Дивні таки люди навчаються в цьому універі. У кожного свої таргани в голові й здається посвистує дах.

- Дякую, я в курсі. Я так розумію у тебе є пропозиція, від якої я просто не зможу відмовитися?

- Ти всіх сприймаєш у багнети? - Дівчина примружує очі, а я посміхаюся.

- Мій перший день тут явно був не найкращим, так що так, я трохи побоююся всіх, хто викликає підозру.

- Беатріс, та, якій ти вчора на голову каструлю одягла, шаленіє по Патріку вже більше, ніж пів року. А ти тут перший день і хлопець довкола тебе бігав, щасливо виляючи хвостом. Варто йому віддати команду, і він би її без роздумів виконав. Беатріс розлютилася, а решта це її зграя, яка гавкатиме на будь-кого, на кого вкаже їхня господиня.

Ах, ось воно що, а я думала вона просто шалена дурепа, а вона виявилася ще й ревнивою плюс до всього. Ну звичайно, чому тут дивуватися? Адже я вмію потрапляти в подібні ситуації.

- Я так розумію мені варто акуратно виходити з кімнати й обертатися на всі боки?

- Або дати відсіч так, щоб вона зрозуміла, що з тобою не варто зв'язуватись.

- Зважаючи на те, як вони всі реагують на тебе, відсіч давати ти вмієш? - Я чудово пам'ятаю як вони всі заглухли в присутності Міранди.

- Вони просто знають, що якщо я буду мстити, то роблю це з фантазією та всім фанатизмом, яким маю. Бачила Інгу, та, що з каре? - Чому мені здається, що не варто питати якої раніше довжини було її волосся?

- Я припускаю, що її волосся раніше було довшим?

- Так, до пояса, але зате тепер вони чудово знають, що буде, якщо поткнутися до мене.

- Ну, якщо що, то я теж у дитинстві хотіла стати перукарем, це так, щоб ти знала, що я теж добре володію ножицями. - Міранда на мої слова лише посміхається, а я розумію, що потрапила в якесь осине гніздо.

– Я капітан групи підтримки нашої баскетбольної команди. У нас за тридцять хвилин тренування. Хочеш візьму тебе з собою?

- Я тільки за, але я не впевнена, що можу вам підійти.

- Для початку подивимося на що ти здатна. У дівчат з групи підтримки у цьому універі свої переваги. Отже, доведеться попітніти для того, щоб їх отримати.

- Я займалася танцями, але максимум, що я можу, так це сідати на шпагат, - плентаюся за своєю сусідкою і не намагаюся себе пропіарити. Швидше за все, з мене просто посміються.

- Це непогано. Якщо займалася довго, то ти маєш бути пластичною. Нам якраз такі потрібні, - таке відчуття, що Міранду нічого не збентежить.

- Ви мені відразу влаштуєте прослуховування? Чи перегляд? - У мене хоча б другий день почався цікавіше ніж перший. Якщо мені вдасться потоваришувати з Мірандою і потрапити до команди підтримки, то кухонні курки повинні від мене відстати.

- Я ввімкну музику і дам тобі п'ять хвилин. Все відразу стане ясно, - ми наближаємося до спортзалу, і я чую, що там стоїть гул. Міранда прискорюється і сипле лайками собі під ніс.

- Щось трапилося? - Мені дуже цікаво, що могло вивести її із себе.

- Щовівторка у нас бій з баскетбольною командою за спортзал. Вони не хочуть поступатися нам місцем для тренувань, - тут дівчинка різко зупиняється і припечатує мене до місця поглядом, - до речі, там віцекапітан Патрік...

Я розумію, до чого вона хилить, але зайвий раз наважуюсь перепитати.

- І що ти хочеш від мене?

- Вважай, що це твоє перше завдання: умовити їх звалити.

- А якщо мені не вдасться?

- Тоді доведеться йти до капітана, але якщо ти подружка Патріка, то Роб тебе і слухати не стане.