Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Кілька років потому Сонька, вже підліток, а не мале дитя, вперше побачила короля Ягайла на власні очі. А сталося це так.

  Вони гостювали у Львові, у родичів, коли прийшла звістка про те, що королева Анна Цельська, друга дружина Ягайла, померла. Король не кохав її. Вона здавалася йому негарною, хоча насправді мала приємну зовнішність, русяве волосся, сумні блакитні очі і ангельське терпіння.

  Польська шляхта змусила Ягайла одружитися з Анною після смерті королеви Ядвіги. Анна була дочкою німецького графа і польської королівни, дочки Казиміра ІІІ. Тобто, мала більше прав на польську корону ніж сам Ягайло, якого вороги нишком кликали «литовським приблудою». Тож йому сказали, що він, якщо бажає залишитися королем, повинен одружитися з Анною і породити від неї спадкоємця, у якому буде текти кров П’ястів, старовинних польських королів.

 Ягайло погодився, але зустрів Анну неприязно. Виявилося, що дівчина не вміє розмовляти польською, хоча це була мова її матері. Король звелів оселити наречену у монастирі, щоб вона навчилася польській мові. А сам цілих вісім місяців їздив по країні, відкладаючи весілля стільки, скільки було можливо.

  Після весілля король дуже рідко бував у Анниному ліжку. Тож очікувану дитину вона народила лише через шість років. На превелике розчарування Ягайла народилася дівчинка, а не син. Її охрестили з ім’ям Ядвіга. Так звали покійну королеву, першу дружину Ягайла.

Що відчувала Анна, коли її єдине дитя отримало їм’я її попередниці? Ніхто того не знає, бо Анна Цельська ніколи не скаржилася. Вона проводила дні за вишиванням та молитвами. Але знайшовся шляхтич, який привселюдно звинуватив королеву у зраді. Їй, набожній та чесній, приписали аж трьох коханців. Можливо, того шляхтича на ймення Клеменс з Москожева підмовив сам король, якому не терпілося спекатися Анни. Але не вдалося. Архієпископ міста Ґнезно, Миколай Куровський, зняв з королеви усі звинувачення. Він сказав, що за все своє життя не бачив чеснішої жінки. А через рік по Кракову поповзли плітки, нібито архієпископ Куровський сам був коханцем королеви.

  Анна витримала усе: і звинувачення, і зневагу короля. Їй допомагала віра. Вона була ревною католичкою. Єдине, що залишалося зневаженій дружині. Одного грудневого вечора вона поверталася з церкви у замок на Вавелі і сильно застудилася. Всю зиму вона провела у ліжку і кашляла так, що її чули навіть у галереї. А коли прикладала до вуст хустинку, то на білому полотні залишалися червоні плями. А Ягайло був у Литві і не спішив побачитися з нею, хоча вона не раз посилала гінців до короля. Навесні він, нарешті, повернувся. Анна дочекалася чоловіка, побачила його і померла через кілька днів. Ягайло поховав її як королеву, але не плакав. На похоронах він тримався незворушно. Ніхто не міг зрозуміти, які почуття ховалися за його кам’яним обличчям, за холодними сірими очима.

  Ягайло мав причину для такої негідної поведінки. І та причина звалася Ельжбета Грановська з роду Пілецьких. Через пів року після смерті королеви уся Польща дізналася про кохання короля до веселої та грайливої красуні Ельжбети.

  Зародилося те кохання давно, ще за життя першої дружини Ягайла, королеви Ядвіги. Ельжбеті тоді було років шістнадцять і вона служила при королеві. Дівчина причарувала його піснями, жартами та веселим сміхом, хоча король прикладав зусиль, щоб ніхто не помітив його почуттів.

  Зате коли лицар Висел Чамбор викрав Ельжбету Пілецьку та насильно одружився з нею, Ягайло аж збісився. Він звелів Яну з Їчина порятувати Ельжбету. Ян виконав повеління короля. Він викрав молоду жінку з будинка Чамбора, але при цьому сам так закохався, що одружився з нею. А першого чоловіка Ельжбети згодом знайшли біля краківської лазні. Його груди були пробиті товстою арбалетною стрілою. Ян з Їчина теж невдовзі помер, полишивши Ельжбету вдовою.

  Після такої пригоди молода жінка повернулася до родичів, які знайшли їй нового чоловіка, Вінцентія Грановського. Вона знову з’явилася при дворі і поводилася так гідно, що про попередні два шлюби вже й не згадували.

  Король Ягайло тамував свою прихильність до Ельжбети, але так і не зміг позбутися своїх почуттів. Що він міг зробити? Вона була одружена і народила у шлюбі з Грановським п’ять дітей. А він був чоловіком спочатку королеви Ядвіги, а потім Анни Цельської.

  І ось неочікуваний збіг обставин: Анна померла і чоловік Ельжбети вже кілька років перебував на тому світі. Король швидко прийняв рішення. Даремно польські шляхтичі пропонували йому в жони принцес із сусідніх країн. Ягайло твердо вирішив одружитися з Ельжбетою.

  Він розіграв цілу виставу, щоб шляхтичі нічого не запідозрили. Поїхав у Литву начебто для того, щоб зустрітися з сестрою Олександрою, дружиною князя Земовита Мазовецького. А там на нього чекала Ельжбета, яку княгиня Олександра зненацька наблизила до своєї особи. Виглядало так, нібито Ягайло та Ельжбета зустрілися випадково і зблизилися тільки зараз. Він оцінив високі моральні якості вдови, засипав її коштовними подарунками і заявив, що одружиться тільки з нею.

  І королівство Польське вибухнуло гнівом. Усі шляхтичі були незадоволені вибором короля. Але Ягайло не звертав уваги. Він призначив весілля на другий день травня місяця року тисяча чотириста сімнадцятого у вільному королівському місті Сянок, що стояло на березі річки Сян.

  Ягайло знав, як ставилися до Ельжбети поляки. Тож він запросив на вінчання литовських родичів, серед який був князь Семен Друцький та його сестра Олександра Гольшанська, нащадки Гедиміна. Ось так Сонька потрапила на королівське весілля.