Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

Мені здається чи сама кімната побільшала?

– Ізумі? – покликала до прийомної мами.

Так, за документами її не існує, але тільки Темрява була зі мною майже від народження, її частинка оберігала і захищала, а здійснення – повчало. Якщо так подумати, мене можна назвати дочкою Темряви. Кумедно.

– Ізумі! – почала хвилюватися, бо навіть не відчувала її поблизу. – Ізумі-і-і! Ти де? Це вже навіть не смішно.

Раніше не було такого, що я не могла до неї дозватись або не відчувала її в радіусі ста метрів. Це як дзвонити матері, яка раніше завжди відповідала. Хвиля паніки почала підніматися, хвилююча джерело.

Якщо відпущу «зайве», то, напевно, буду в змозі знайти наставницю, але наслідки... Потрібно негайно заспокоїтися. Що з нею може статися? То то же. Краще відволіктися… Отвлечься хоча б на листи! Так-так, це найоптимальніший варіант.

– Кирія Нортіс, кирія Майс, кирія Саулкін… Хто вони і чому пишуть?

Раніше я навіть прізвищ таких не зустрічала, а тіт одразу листи з квіточками, та ще й забризкані дорогими парфумами… Що їм усім від мене треба?

– Ну… Усередині я хоч знайду якесь пояснення, правда? Це краще, ніж просто гадати.

Взявши один лист я сіла на стілець, що стоїть поруч, і акуратно відкрила перший лист, який потрапив до рук, від якоїсь кирії Некасії Айдарін.

«Довгих років і процвітання, киріє Байс» – говорив перший рядок.

Чому всі називають мене кирією Байс, якщо ми з Хайденом тільки заручені? Бісить.

«Вам дуже пощастило з нареченим. Достойніше киріоса Байса в Тенебрісі не знайти» – ага, і це ми чули.

«Сподіваюся, вас не спіткає доля минулих наречених Хайдена Байса. Будьте обережні, щоб не стати черговою жертвою прокляття роду Байс» – так, а це що за новини?

«Виживіть попри будь-що, дорога киріє, адже наступна на черзі я. Повірте, мої у мої шістнадцять шансів на виживання набагато менше. Ваша смерть – мій смертний вирок.

Сподіваюся на зустріч на чаюванні кирії Майс.

Ваша шанувальниця, Некасія Айдарін»

Тепер мені зовсім нічого не зрозуміло. Невже передчуття не обдурило мене і цей Хайден – каламутний тип? Про який прокляття говорила кирія Айдарін і чого вона так боїться? Що означає «наступна на черзі я»?

– Темрява мені в печінку! Де ж ти, Ізумі?

Щоб відволіктися від страшних думок, відкинула один лист і взялася за інший, який теж висловлював подяку за те, що жереб вказав на мене. Дівчина побажала мені здоров'я та довгих років. До речі, вона також згадала чаювання кирії Майс.

Листів зі схожим змістом було близько двох десятків і зміст у всіх був схожий… Хвилювання зростало, тому я відкопала в цій жменьці листа від тієї самої крирії Майс, всередині якого було запрошення на чаювання, що відбудеться через три дні.

Я у будь-що повинна туди потрапити і все вивідати, але для початку потрібно все ж таки дочекатися Ізумі і розповісти їй про зміст моєї кореспонденції. Вона набагато старша за мене, щось придатне та й підкаже.

Ой! Це мені ще потрібно попросити Хайдена про сукню та транспортний засіб. Але чи дасть він мені його після нашої сварки? Темрява! Чому я спочатку роблю, а потім жалкую? Не можна було спочатку обміркувати все, а потім діяти?

Гаразд, шкодувати все одно безглуздо, краще поквапиться і обернути ситуацію у свій бік. Відчинила двері, щоб вийти, а там на мене чекала Миру.

– Ти весь час була тут?

– Ні. Тільки-но прийшла.

Щось мені підказує, що вона бреше. Ну й гаразд, вона все одно не почула б мене, бо я заздалегідь накрилася пологом тиші, а почути крізь нього може лише Ізумі, яка десь запропастилася.

– Де я можу знайти Хайдена?

– Киріос у своєму кабінеті.

– І де його кабінет?

– Йдіть за мною.

І знову темрява, та сама вітальня, де дядько з тіткою підписали заручний контракт, вузькі коридори та кімната за різьбленими дверима, до яких ще нещодавно я теж намагалася зайти.

– Киріосе Хайдене, кирія Іринія хоче з Вами про щось поговорити.

– Іринія? – долинув здивований голос нареченого. – Вона ж не хотіла мене більше бачити.

– Ну а зараз хочу. Відкривай, підлий боягузе!

Потужні швидкі кроки, скрип петель і двері, що відчинилися – на це у нього пішли лічені секунди.

– Це я-то «боягуз»? З нас двох тільки ти боїшся зблизитись.

– А хто ти такий, щоб я хотіла з тобою зближатися?

– Твій чоловік.

– Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо!