Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

Добре, що на руки мій кошик взяла його дружина. Не факт, що поповзи його руками тоді чорна павутина, він вирішив би взяти мене під опіку.

Загалом, жилося мені непогано для людини, яка не могла торкатися людей протилежної статі, але тоді в мене пустували гормони. Пубертатний період, криза підліткового віку та інші «радощі», яких не позбутися. І це навіть при тому, що він у мене не вперше!

Ми з моїм двоюрідним братом Клайвом посварилися через одну дрібницю, в той момент мене переповнювала злість і щось схоже на ненависть. Відчуття того, як джерело почало переповнюватися і ось-ось випустить зайве, п'янило і дарувало ілюзію всемогутності. Ілюзію. Саме це слово не дало втратити розуму контроль в ту саму мить. Навіть затихлі емоції та голос здорового глузду не заспокоїли бурхливу силу. Відразу стало зрозуміло, що нічим добрим це не закінчиться. Щоб зменшити кількість постраждалих, я якнайшвидше вирішила сховатися в найвіддаленішій частині нашого маєтку.

Я бігла, не помічаючи нікого і щосили стримувала бурхливий всередині ураган. Почасти ця необачність мене підвела.

Нижній поверх призначений для злочинців до нещастя виявився повним народу: ті, хто завинив, охорона служниці... Межу самоконтролю було досягнуто. Темне джерело всередині нагадувало переповнену чашу, яку не втримає нічого. Абсолютно нічого. Сила вирвалася без попередження, поглинаючи всіх і все на своєму шляху. Який був радіус на той момент я не знала, через що ставало тільки страшніше, даючи руйнівній потужності тільки більше сил.

– Припини, якщо не хочеш знищити все, – на вухо шепнув голос Ізумі. Самої жінки поряд не виявилося.

– Не можу, – промямлила, почавши плакати ще сильніше.

– Тоді всі у цьому маєтку загинуть, – спокійно пояснила Темрява. – У тебе є десять хвилин до того, як темрява торкнеться всіх куточків. Якщо не заспокоїшся і після – можливо, і весь світ буде поглинений. Залишимося лише ми двоє.

– Н-не хочу так.

– Зроби вдих, а потім – повільний видих. Ще раз…

Як не дивно, дихальні вправи від Ізумі допомогли. Темрява ніби всмокталась назад, відступала в страху зникнути.

– Я можу позбутися її?

– Можеш, – не стала брехати наставниця, – але будь готова до наслідків.

– А… знесилити чиєсь джерело?

– Будь-яке, окрім мого.

Круто. Почуваюся темним володарем якимось: по клацанню пальців дарувати силу чи забрати… Але не дуже-то мені хочеться бути такою могутньою. З великою владою надходить і велика відповідальність, як би пафосно це не звучало.

– Хіба є толк від хвилювань? – зіщулилася через подув вітру і погнала неприємні спогади геть. Жити треба тут і зараз, а не у минулому чи майбутньому. – Краще повернуся до кімнати.

Продовжуючи розтирати плечі, я блукала по моторошному замку. Краще запам'ятати його планування про всяк випадок. Різні речі часами трапляються, та ще й несподівано…

На шляху мені траплялися поодинокі двері, але всі вони були зачинені, що було дуже дивним. Мало хто у себе вдома на ключ замикає абсолютно всі двері... Навіть не так: хто у своєму будинку замикає всі двері?

– Що ж ти приховуєш, Хайдене?

– Секрети киріоса Вас аж ніяк не стосуються, киріє Байс.

Та що в них за звичка – з'являтися нізвідки? А якщо мене інфаркт схопить, чи того гірше – джерело розбурхується?

– Файден. Кирія Файден, – поправила Миру, тримаючи руку на грудях.

– Як скажете, киріє, – кивнула копія Кайли. – Ви щось шукаєте?

Шляхи відступу.

– Вивчаю місцевість.

– Вам це ні до чого. Давайте я проведу у кімнату. Нема чого тут гуляти на самоті.

– За цими дверима перебувати щось важливе? – вказала на розкішні золоті двері, за спогляданням яких мене застукала служниця.

– Ні. Там немає нічого цікавого, тож давайте повернемося.

– І чим же я займатимусь у своїй кімнаті?

– У вашій кімнаті достатньо непрочитаної преси, якщо вже література не припала Вам до смаку.

– Вибачайте, але кайрійська – не моя сильна сторона.

– Найняти репетитора?

– Дякую, обійдуся.

– Але киріє, більшість вищого суспільства на ідеальному рівні єю володіє.

– І?

– На вас також чекає кореспонденція. Деякі листи так само написані кайрійською.

Хах, і якому фанату цієї мови я знадобилася? Чи такий спосіб змусити мене її вивчати? Навіщо вона мені, якщо використовують цю мову лише для понту? Не розумію я місцевий люд: дивні вимоги, традиції, моральні підвалини… Як може громадська думка бути дорожчою за людські почуття і комфорт?

Цікаво, чи зрозумію я їх колись? Маю сумніви.

Ще одна річ, яку, швидше за все, ніколи не зрозумію, це те, як вони можуть бачити у темряві: що Ругун, що Мира… Ем… А чому я не бачила інших мешканців замку? У всіх аристократів зазвичай персонал, як мінімум, – осіб десять. Це у найбідніших. У заможних дворян кількість працівників може перевищувати сотню людей.

Дивно те, що я, людина з найсильнішим темним джерелом, не володію нічним зором, а люди Хайдена володіють такою якістю. Якось несправедливо.

– Киріє, ми на місці, далі не йдіть, – попередила дівчина, відчиняючи двері.

– Ага, – кивнула, проходячи першою і помічаючи появу килима. Білого та пухнастого. – Як?

– Щось не так?

– Коли я йшла – його не було, а зараз він тут, – вказала на новинку, що з'явилася з нізвідки.

– Напевно, киріос попросив когось його принести, – спокійно пояснила Мира. – Він Вам не подобається? Якщо бажаєте, можемо замінити.

– Надалі питайте, якщо щось заносите чи змінюєте. І, будь ласка, робіть це у моїй присутності.

– Як скажіть, киріє, – вклонилася дівчина і поспішила відкланятися, поки я не почала ставити ще більше запитань.

– Хах, і де мені цю кореспонденцію шу… – хотіла обуритися, але побачила на столі (якого тут раніше не було) гору листів.