Читати книгу - "Той, хто тобі потрібен, Юлія Феліз"

— Просто я маю сестру.

Він клацає мене по носу і зникає в наметі. У ту ж мить мене кличе Василина. Час готувати вечерю. Я запихаю останній шматочок батончика до рота і беруся чистити картоплю. 

Ми швидко готуємо м’ясо і нарізаємо овочі. Проста їжа, приготована на вогні, чудово смакує. Я дивлюся на багаття, слухаю цвіркунів і поринаю у спогади. У прекрасні часи дитинства, коли літніми ночами ми так само сиділи у когось на подвір’ї, або на березі річки. Хлопці брали колонку. Ми підспівували і танцювали під улюблені хіти. Тоді ніхто з нас ще на сушив голову філософськими питаннями, не будував планів, а просто насолоджувалися життям. Шкода, що дитинство минуло, а разом із ним і безтурботне життя. 

— Фотосесія, — кричить Наталка і хапає фотокамеру. — ставайти всі сюди. Ось так.
 
Я зойкаю, коли Марк підхоплює мене на руки. Інстинктивно обіймаю його за плечі. В животі все стискається. Його руки лежать на моїх стегнах. Я відчуваю, як напружилися його м’язи. Я знала, що ці вихідні будуть неймовірно важкі. Він поводиться, ніби ми дійсно закохані. Мені так приємно відчувати його поруч. Я можу не відштовхувати його, удаючи, що його доторки мені неприємні, адже на нас всі дивляться. Як дивно влаштоване життя. Кожного дня ми бачилися з Марком, гуляли і купалися в річці, і ніколи я не думала про поцілунки із ним. Він міцно тримає мене, я хочу, щоб він ніколи не відпускав. Його губи торкаються мого вуха, вириваючи мене із спіралі думок.

— Посміхнися, красуне.

— Ой! Вм такі милі, — каже Василина. -- Закінчуйте обійматися, і ходімо до річки.

Я не хочу нікуди йти. Поруч із ним я почуваюся у повній безпеці. Марко схожий на доблесного лицаря, тримає мене міцно і водночас ніжно. І я хочу, щоби цей вечір ніколи не закінчувався. Відчуття його рук, запах і тепло, що йде від нього, - справжні чари. Це нові почуття для мене, і так хочеться поділитися ними з подругою. Я помічаю у його погляді відбиток власних емоцій. 

Він занурює пальці в моє волосся, а я вчепилася у комір його сорочки. Він збирається мене поцілувати, а я не можу відмовитися, щоб все виглядало по-справжньому. Так хвилююче думати про поцілунок із Марком.

Моє серце калатає так голосно, що його чують всі присутні. Він зупиняється в сантиметрі від моїх губ і дмухає мені на щоку. Я здивовано дивлюся на нього. Його губи складаються в посмішку.

— На щоці була порошинка, крихітко, — каже він.

Василина тицяє мені до рук фотокамеру. 

— Ходімо скоріше. Я хочу впіймати захід сонця, — кричить вона.

— Так. Ідемо, — кажу я.

Марк чекає, поки вони відійдуть, перш ніж відпустити мене. Його руки все ще на моїх стегнах.

— Ти б бачила себе. Ти дійсно хотіла поцілувати мене? 

— Не тішся. Не всі дівчата на цій планеті без тями від тебе, — кричу я, не в силах приховати роздратування і вже тихіше додаю: — Ненавиджу тебе.

— Подивимося, — посміхається Марк. У нас попереду всі вихідні. Все ще може змінитися. Ми же на весіллі. Кохання повсюди, і воно заразне.

Ми нарешті рушаємо вниз до річки. Василь прихопив похідні келихи і шампанське. Я все ще злюся на Марка. Хочу його прибити, тому іду мовчки, поки всі сміються і жартують. Марк ловить мою руку, я забираю її, але він переплітає наші пальці і не дає мені вислизнути. Я крадькома поглядаю на нього, і він дарує мені зухвалу посмішку. Всі інші теж тримаються за руки.

— Навіщо ти погодився? — питаю зло. — Міг би зараз розважатися з однією з твоїх красунь. 

— Що ти вигадуєш, — раптом серйозно каже він, — в мене нікого немає.

— Облиш. Всі знають, що ти бабій.

Його сині очі обпекли мене холодом. Він напружується і сильніше стискає мою руку. Я жалкую, що бовкнула таку дурницю. Видно, що йому неприємно було це почути. Він погодився вдавати, що закоханий у мене, а я, замість подякувати, грублю йому. Згадавши про імовірних дівчат, які крутяться біля нього, відчуваю укол ревнощів. Я відпускаю руку Марка і відходжу до кромки води з телефоном, удаючи, що роблю селфі. Насправді мені потрібно побути насамоті.

 Річка повільно тече, облизуючи великі круглі валуни. Сонце цілує воду, фарбує її у рожевий і золотий. Мені дуже подобається бути тут. Я роблю кілька фотографій і пару селфі на пам’ять про цей деньі наш передвесільний похід.

— Тобі не здається, що краще було б зробити фото разом? — питає Марко.

Він непомітно підкрався і стоїть за моєю спиною. Від несподіванки я підстрибую. Він що, весь цей час стояв поруч і спостерігав за мною?

— Це тільки для того, щоб ми виглядали, як справжня пара, — додає він.

— Так, — бурмочу я. — Давай зробимо один знімок.

— Дай мені.

Марк забирає в мене телефон. Я не розумію, чому так хвилююся через фото. Ми зробили сотню знімків за часи нашої дружби. Я можу по них відновити у пам’яті ті дні, коли вони були зроблені.

Але коли рука Марка обіймає мене за талію, притискає мене до себе і наближає своє обличчя до мого, з моїх губ злітає зітхання.

— Подивись на мене, Соломіє.

Я підчиняюся. Розтуляю губи і нахиляю обличчя. Його губи так близько до моїх, що можна ще трохи нахилитися і поцілувати його. Час зупиняється. Він притискає мене так міцно, що я відчуваю кожен м’яз його грудей.