Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

Довелося лягати спати оголеною — нижню сорочку слід було просушити після купання, а так званий одяг в шафі виявився безліччю довгих смуг тканини незрозумілого призначення. Але під м'якою та теплою ковдрою спалося мені доволі спокійно. Жодних дивних снів. Лише одного разу я серед ночі прокинулася зі стійким відчуттям направленого на мене погляду. Важкого, вивчаючого... Але тілько-но я набралася сміливості та відкрила очі — відчуття зникло. У приглушеному світлі сяючого метелика в узголів'ї ліжка — ніби він теж задрімав разом зі мною — кімната виявилася порожньою, навіть ожилі тіні по кутах не чаїлися. Тому втома взяла своє, і я знову провалилася у глибокий сон без сновидінь. 

Ранок також виявляється напрочуд спокійним. Відкривши очі, я бачу все ту ж кімнату. Візерунок на стінах відблискує сріблом у сірому ранковому світлі. Метелик чи то полетів геть, чи то десь сховався. І повна тиша — не чути ні голосів, ні співу пташок.

Загорнувшись у ковдру, я встаю з ліжка і розумію, що не відчуваю такого холоду від кам'яної підлоги. Цікаво, що змінилося? Це я звикла чи Айна щось зробила, аби мені стало комфортніше? Хай там як, але це мене цілком влаштовує. Як і те, що за ніч всі думки про моє становище встигли розлягтися по поличках в очікуванні розповіді про той невідомий Договір. Під ці роздуми я підходжу до вікна.

Все той же нескінченний сірий пейзаж. Лінія обрію прихована темно-сірим серпанком — нема за що поглядом зачепитись. Зітхнувши, я розвертаюсь до ліжка і бачу, що на ньому з'явилося щось новеньке. Підійшовши ближче, розумію, що це пакунок з тонкої темно-зеленої тканини. Поруч з ним покладена вузька шкіряна стрічка. Обидва її кінці оковані сріблястим металом, до якого прикріплені тонкі ланцюжки з маленькими металевими кульками. Вони тихо брязкають, тільки но я беру цю дивну стрічку до рук. Це пояс такий, чи що?

Вирішивши уважніше розглянути вміст пакунка, я розгортаю його і… Розумію, що це просто два відрізи тонкої напівпрозорої тканини. Дуже схожі на ті, що я вже бачила у шафі. Хоча при більш прискіпливому огляді я бачу ледь помітну лаконічну вишивку зеленим шовком та плавне розширення полотен від середини до країв, але… На звичну мені сукню це зовсім не схоже. Знизавши плечима я прямую до купальні, де за ніч моя нижня сорочка мала би вже висохнути. Але збентежено застигаю на порозі, бо розумію, що вона зникла. Як і решта мого вбрання напередодні, включаючи білизну. 

Схоже, мені нічого не лишається, окрім як придумувати спосіб замотатися у ті відрізи, щоб це виглядало хоч якось пристойно. 

А в кімнаті на мене вже очікує Айна. І знайомий столик з коліщатками, на якому розставлено тарілки. Ну, хоч якась радість — з голоду я тут точно не помру. Але така несподівана та повністю безшумна поява трохи лякає.

— Як спалося? — без привітань питає жінка та трохи здивовано піднімає брову. Так, я все ще замотана у ковдру.

— Добре. Але кудись подівся весь мій одяг, — мені не вдається стримати роздратування. Схоже, що Айну це трохи забавляє, на її обличчі помітна тінь усмішки.

— Він тобі більше не потрібен. У Темного Лорда є чіткі вподобання щодо вбрання наложниць, — вона кивком вказує на темно-зелені відрізи тканини на ліжку.

— І… як це одягати? — підозріло питаю я.

— Зараз побачиш.

Айна робить плавний крок до ліжка та спритно підхоплює один відріз. Жестом наказує мені скинути з себе ковдру. Вона анітрохи не бентежиться, на відміну від мене. Відчуваючи, як починають палати щоки, я дозволяю ковдрі зісковзнути з плечей і ніяково прикриваю груди та низ живота долонями. Айна тим часом складає зелену тканину навпіл, виявляючи середину, а потім підходить до мене впритул та кладе її на моє ліве плече так, що одна половина лягає мені на спину, а друга — на руку поверх грудей. Далі вона легко підхоплює другий відріз і робить те саме, вкриваючи ним моє праве плече.

— Отак накинула, підперезалась, розправила, — буденним тоном пояснює вона, після чого нетерплячим жестом вказує мені прибрати руки зі свого тіла.

Тканина легко розтікається по грудях. Від її шовковистої прохолоди соски безсоромно твердішають, це виглядає, ніби під темною зеленню сховали дві великі горошини. Від цього відчуття мене кидає в жар, але Айна якщо і помічає це, то не зважає. Вона бере шкіряну стрічку, після чого огортає руками мою талію, аби допомогти підперезатись. З тихим брязкотом холодні металеві кульки ковзають надто близько до найніжніших ділянок на моїх стегнах, коли Айна зав'язує на мені цей дивний пояс. По шкірі біжать мурашки, тому я трохи стискаю стегна, аби уникнути цього лоскотно-хвилюючого відчуття.

— Розправ тканину, як тобі зручніше, — жінка відступає вбік, відкриваючи мені шлях до ростового дзеркала.

Непевними кроками я наближаюсь до нього і розумію — це вбрання настільки красномовно запрошує до відомо чого, що відвертішим запрошенням була б хіба що повна моя оголеність. Але схоже, що іншого одягу в мене не буде, з огляду на вміст шафи в цій кімнаті. На мить прикривши очі, я нагадую собі, що треба тримати себе в руках, аби здобути прихильність Айни.

Тому я лише тихо зітхаю, після чого обережно розправляю тканину на плечах, щоб якомога більше закрити не тільки їх, але й груди. Та чим менше складок стає на них, тим відвертіше проглядають крізь зелені смуги все ще напружені соски. Закусивши губу, я зосереджусь на тому, як тканина розходиться нижче пояса. І виявляю, що варіантів в мене небагато. Або я закриваю лоно і залишаю відкритими зовнішній бік стегон та сідниць, або навпаки. Від того, що в такому вигляді мене може хтось побачити, пекуча хвиля сорому знову проноситься моїм тілом з ніг до голови. Наодинці з собою я б ще покрутилася перед дзеркалом, аби роздивитися з усіх боків, але в присутності Айни…

— А я не заклякну в такому вигляді? — хапаюсь за останню соломинку в надії, що мені не доведеться вдягати таке вбрання нікуди, окрім покоїв Темного Лорда чи де він на мене чекатиме. — Може, краще щось закритіше, як у вас…